4 листопада Школа політичної аналітики НаУКМА презентувала дослідження “Як говорити про війну мовою культури”, що містить аналіз наявних культурних політик держави щодо підтримки, створення та поширення культурних продуктів про збройну агресію Російської Федерації проти України, тимчасово окуповані території України, внутрішньо переміщених осіб та інших осіб, які постраждали внаслідок бойових дій. Однією з ключових проблем, яку виявило досілдження, є не кількість чи якість культурних продуктів, а відсутність доступу та низька поінформованість населення про їх існування.
Що робить держава
Попри відсутність єдиної чіткої артикульованої єдиної політики, яка врегульовувала б засади підтримки культурних продуктів на тему війни і її наслідків, держава активно проводить окремі програми у цьому напрямі. Зокрема, через конкурси Державного агентства України з питань кіно (з 2017 по 2021 рік було профінансовано 42 фільми на цю тему), через програми Українського інституту книги (закупівля видань для поповнення фондів публічних бібліотек та переклад), програми та окремі ініціативи Українського культурного фонду, Міністерства культури та інформаційної політики, Міністерства у справах ветеранів.
“Ми досліджували не лише те, що зробила держава, але і недержавні організації. І мене, як громадянина і як дослідника, дуже радує, що насправді існує багато не пов’язаних з державою ініціатив. І є багато проектів, які вже на етапі реалізації чи навіть на етапі завершення були підтримані державою”, – зауважив аналітик Школи політичної аналітики НаУКМА Антон Суслов.
Яким є запит суспільства
Всеукраїнське опитування показало, що наше суспільство усвідомлює необхідність підтримки культурних продуктів на тематику війни та її наслідків. Хоча є різниця у підтримці різних тематик, загалом у кожній запропонованій категорії бачимо підтримку у понад 60%.
Попри те, що на питання про особисту зацікавленість у споживанні таких продуктів відповідь виявилась менш ствердною, загалом понад 60% респондентів підтвердили, що їм це цікаво.
“Навіть якщо “зробити знижку” на те, що частина респондентів давала суспільно-прийнятні відповіді, сам факт, що ця відповідь вважається суспільно-прийнятною, вже багато про що свідчить”, – зазначив Антон Суслов.
Наукова директорка ШПА Анна Осипчук пояснила, що різниця між тим, що люди вважають потрібним, і тим, що вони роблять, є нормальною, адже завжди є ширший спектр практик, які використовуються у житті, але про які не готові сказати чи визнати. “Нам, як дослідникам, важливо зафіксувати як уявлення про те, що має бути, так і “намацати” реальні практики. В середньому розрив між цими категоріями був близько 20 %. Порівнявши ці цифри з аналогічними дослідженнями в інших країнах, спостерігаємо схожу картину і можемо сказати, що це нормальний розрив”, – пояснила вона.
Проблема з обізнаністю
Половина опитаних (51,2 %) протягом останнього року подивилась принаймні один український фільм, зроблений після 2017 року. Серед найбільш популярних відповідей були фільм “Кіборги” та серіал “Мама” (назви респонденти називали за власним бажанням). Водночас ще майже 50 % респондентів протягом останнього року навіть не чули про жоден фільм, серіал або мультсеріал, зроблений за підтримки Держкіно. Дослідники зазначили, що це свідчить про недостатню поінформованість населення про наявні культурні продукти.
“Це підтвердилось на фокус-групах. Хоча одразу люди нам говорили, що не можуть пригадати нічого, коли ми копали глибше, розпитували – хтось щось починав пригадувати, розповідати сюжет того, що вони бачили. Тобто є така історія, де, фактично, у людей відразу асоціацій не виникає. Це говорить про недопрацювання інформаційно-комунікаційної складової: навіть якщо продукт є, людині одразу важко пригадати його існування”, – зауважила Анна Осипчук.
Категорія “16-24 роки” виявилась найбільш проблемною для комунікації. Результати опитування та фокус-групових досліджень показали, що саме ця вікова група, попри більший доступ до інформації, культурний капітал та схильність до різноманітного дозвілля, має найменший запит на культурні продукти з будь-якої теми. Зокрема, під час фокус-груп аналітики з’ясували, що та невелика кількість продуктів, яку називали, була переважно отримана в межах навчання в закладах освіти.
“Ми дійсно бачимо, що за всієї такої консервативності поглядів на просування чогось через школу, саме включення культурних продуктів до шкільної програми, навіть у вигляді факультативів чи дозвіллєвих практик, є дієвим методом інформування і донесення інформації. Існує велика проблема, як досягти цю вікову аудиторію, яка підтвердилась під час експертних інтерв’ю і з представниками державних органів, і з фахівцями з медійної сфери. І це проблема не лише України”, – підсумувала наукова директорка.
Проблема з доступом
Доступ до українського культурного контенту виявився особливо гострим для мешканців невеликих міст, сіл та поселень, найбільш близьких до тимчасово окупованих територій чи кордону з Росією. Серед проблем неодноразово згадувались проблема з прийняттям сигналу Т2, кодування супутникового сигналу, відсутність належної інфраструктури для відвідування кінотеатрів, фестивалів та інших культурних місць та навіть проблема з пошуком фільмів у мережі.
Практично п’ята частина населення (18,5 %) зазначила, що не має можливості дивитись українські телеканали по телевізору (зокрема через онлайн-сервіси). Для вдвічі більшої кількості українців (36,1 %) проблеми принесло кодування супутникового сигналу українських телеканалів: спричинило незручності перегляду чи налаштування каналів. І цей показник відрізняється майже на 20% між жителями великих міст (25%) і жителями маленьких містечок і сіл (45% і 48% відповідно).
Серед інших важливих аспектів споживання культурних продуктів дослідники виокремили:
- упереджене ставлення щодо українського кіно як до неякісного;
- травматичність теми для мешканців прифронтових територій, а особливо – для жителів тих населених пунктів, в яких безпосередньо відбувалися бойові дії;
- готовність споживати культурні продукти насамперед про людей, де на тлі історії про них розгортаються події війни;
- питання до необ’єктивності та “однобокості” зображеного;
- високий інтерес до фільмів на історичну тематику, зокрема про постатей з історії України.
На основі результатів дослідження команда ШПА підготувала рекомендації для Міністерства культури та інформаційної політики України, Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій України, Міністерства молоді та спорту України, Міністерства освіти та науки України, Українського інституту національної пам’яті, Українського культурного фонду, Державного агентства з питань кіно, Українського інституту книги та інших залучених інституцій і установ.
Повні результати дослідження та рекомендації
“Нам дуже приємно, що ми з вами запартнерилися і що у нас є результат такого дослідження. Це дуже корелює з місією Міністерства культури та інформаційної політики. Сподіваємось, що такі дослідження будуть регулярними. Дякуємо, що враховуєте наші пропозиції під час формування напрямів дослідження, адже це допомагає заощадити бюджетні кошти та слугує фундаментом під час формування політики на наступний рік. Через це дослідження ми переконались, що окремі наші ініціативи корелюють з запитом громадян”, – зазначила Ганна Красноступ, в.о. генерального директора директорату з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки Міністерства культури та інформаційної політики.
Державний експерт експертної групи з інформаційної політики Директорату з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки Міністерства культури та інформаційної політики України Євген Міщенков, керівник експертної групи інформаційної політики Директорату інформаційного суверенітету Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Віктор Литвінов та генеральний директор Директорату громадянської ідентичності та ветеранського розвитку Міністерства у справах ветеранів Руслан Приходько подякували за напрацювання та обіцяли повернутись до рекомендацій з коментарями та пропозиціями.
Дослідження підготовлене Школою політичної аналітики НаУКМА в межах проєкту «Посилення ролі культури в процесах осмислення подій на Донбасі та в Криму і консолідації українського суспільства» за фінансової підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатись з думкою авторів.