Підтримка державою культурних продуктів має бути. Та чи готові українці їх споживати?

Підтримка державою культурних продуктів має бути. Та чи готові українці їх споживати?

13 жовтня у прес-центрі «Укрінформ» команда Школи політичної аналітики НаУКМА презентувала результати всеукраїнського опитування «Як говорити про війну мовою культури», проведеного за фінансової підтримки Українського культурного фонду. Опитування мало на меті з’ясувати як загальні тенденції у споживанні українцями культурних продуктів (фільмів, серіалів, книжок), так і дослідити запит на такі продукти, присвячені подіям на Донбасі і в Криму. 

Графічні дані

Ключові результати опитування

Загальний тренд, який фіксує опитування, говорить про те, що більшість українців визнає потребу створення культурних продуктів на важливі суспільні теми. Зокрема, 77,6 % підтримали тезу, що держава має привертати увагу людей до важливих тем і проблем через фінансування певних фільмів, серіалів, книжок. Водночас, значна більшість опитаних переконана, що необхідно створювати культурні продукти про окупацію Криму (66,6 %) та військові дії на Донбасі (73,3 %). Також 73,1 % громадян поділяють ідею, що до шкільної програми варто включати книжки та фільми на цю тематику. Втім, тут бачимо певні регіональні відмінності: на Сході та Півдні України рівень підтримки хоч і є істотним, проте дещо нижчим (54,5 % та 63,2 % відповідно) у порівнянні з рештою регіонів.

З-поміж тем, на які потрібно створювати культурні продукти, найбільш затребуваними виявились продукти про українських військових і ветеранів та про дітей, яких торкнулись військові дії на Донеччині та Луганщині. Опитані показали майже абсолютну одностайність – 84,4 % і 85,9 % відповідно.

Наукова директора ШПА Анна Осипчук звернула увагу на те, що ми бачимо також відмінність між тим, що люди вважають правильним і тим, що роблять зазвичай. Так, наприклад, на питання, чи цікаві самим респондентам фільми, серіали чи книжки про життя окремих людей в контексті подій на Донбасі та в Криму від 2014 року відсоток позитивних відповідей значущо менший: 61,4 %. При цьому бачимо вплив мовного та регіонального факторів: «Російськомовні – це та категорія, де кількість тих, кому цікаві продукти на цю тематику (42,2 %), майже дорівнює кількості незацікавлених (39, 1%). Серед регіонів найменший рівень такої особистої зацікавленості на Сході», – додала Анна Осипчук.

Окремою проблемою аналітики визначили питання поінформованості населення про українські культурні продукти. На питання, чи чули респонденти принаймні про один фільм, серіал або мультсеріал, зроблений за підтримки Держкіно, половина респондентів (50,3 %) відповіла негативно. З переглядом українських фільмів ситуація також складна: 41,4 % опитаних за останній рік не дивились жодного нового українського фільму, випущеного з 2017 року.

«Фактично ми бачимо, що є дуже велика проблема з обізнаністю. І ми на фокус-групах це також відзначали, що люди просто не знають про фільми або не знають, що це українські фільми – в принципі не мають достатньої інформації», – зауважила Анна Осипчук і додала: «Категорія опитаних 16-24 роки – інша, в деяких питаннях вона значно відрізняється від решти респондентів. Ці молоді люди менше знають і  менше споживають українських культурних продуктів. Під час роботи у фокус-групах ми з’ясували, що, фактично, ми [як держава] навіть не знаємо, як їх досягнути».

Аналітик ШПА НаУКМА Антон Суслов зазначив, що не-споживання культурних продуктів залежить не лише від бажання людей робити це. Зокрема, важливу роль відіграє логістична обмеженість: наприклад, для мешканців сіл та містечок, яким для походу в кіно чи театр часто необхідно їхати в інший населений пункт, таким обмеженням є розклад роботи транспорту.

На продовження своєї тези аналітик ШПА додав: «Є інше питання доступності. І тут таке непросте питання: де має бути баланс між комерційною складовою і державною політикою. Тому що, з одного боку, ми маємо просувати наші культурні продукти та поширювати серед наших громадян. З іншого боку, людина, попри бажання переглянути, часто не готова заплатити за цей фільм. І якщо його немає, наприклад, в піратській версії десь в Інтернеті, то вона його просто не дивиться».

«Така робота [з проведення опитувань громадської думки] дуже важлива, це як зворотний зв’язок. Мені було, зокрема, цікаво почути про те, що українців цікавлять фільми, книжки про життя окремих людей в контексті подій на Донбасі і в Криму. Інститут національної пам’яті якраз багато робить за цим напрямом, особливо в контексті подій «історично незавершених», таких як окупація Криму чи російсько-українська війна.»

Тетяна Ковтунович, завідувачка сектору обліку та збереження усних джерел Українського інституту національної пам’яті.

Експертка також додала, що питання поширення матеріалів є дійсно актуальним і потребує значних зусиль. Зокрема, як зазначила Тетяна Ковтунович, «стоїть питання комерційності і політики держави, щоб робити такі проекти або цілі комунікаційні мережі, які б допомагали доносити важливий контент, що несе сучасний український наратив в цій гібридній війні».


Опитування проведено за участі дослідницької агенції Info Sapiens на замовлення Школи політичної аналітики в межах проєкту «Посилення ролі культури в процесах осмислення подій на Донбасі та в Криму і консолідації українського суспільства» за фінансової підтримки Українського культурного фонду.

Польовий етап тривав з 1 по 21 вересня 2021 року. Дослідження проводилося методом телефонних інтерв’ю – САТІ (Computer Assisted Telephone Interviewing). Вибірка опитування склала 2000 респондентів – вся Україна за винятком АР Крим і непідконтрольних територій Донецької і Луганської областей та 820 інтерв’ю у Донецькій, Луганській, Херсонській областях. Максимальна теоретична похибка не перевищує 2,2%.