Влада України бачить перемогою у війні вихід на державний кордон 1991 року. Та коли це станеться, ми зіштовхнемося з колосальними викликами щодо реінтеграції нині тимчасово окупованих територій(ТОТ). Окрім питання безпеки та відбудови, вкрай важливим є питання перехідного правосуддя та, зокрема юридичних документів, які видавали окупанти.
З одного боку, все виглядає цілком логічно: окупантських законів та правил не має бути. Та водночас під це визначення підпадають майже всі рішення, у разі скасування яких доведеться зносити або закривати незаконно побудовані будинки та звільнити всіх тих, хто отримав вироки за вбивства, згвалтування та розбій.
Тож нам доведеться шукати компроміси і застосовувати так зване “перехідне правосуддя”. Англійською мовою це словосполучення звучить як “transitional justice”, яке можна перекласти також як “перехідну справедливість”. Бо якщо застосувати лише “правосуддя” і нічого не змінювати у нашому законодавстві, наслідки для сотень тисяч людей, які які пов’язані з ТОТ будуть вкрай складними.
Що каже закон
Юридичне регулювання правочинів на тимчасово окупованих територіях з’явилось у 2014 році. Згідно з законом, будь-які органи влади на ТОТ – незаконні, а їхня діяльність вважається протиправною. Отже будь-який їхній акт: рішення або документ – є недійсним і не створює правових наслідків. Не підпадають під ці норми лише документи, що підтверджують факт народження та смерті, а також реєстрація та розірвання шлюбу.
Документи щодо громадянства, досягнення певного віку, надання чи обмеження повної дієздатності, а також зміна імені, як виняток, можуть братися до уваги у судових процесах та оцінюватися разом з іншими доказами в сукупності. Все інше є незаконним та юридично нікчемним.
Майно
За часи окупації стали поширеними поняття “націоналізація” та “конфіскація” майна людей на тимчасово окупованих територіях. Наприклад, в ОРДЛО була практика, коли “суди” виносили рішення про конфіскацію через те, що господар не з’явився на слухання щоб підтвердити свою власність.
За українським законом, право власності на майно, враховуючи нерухомість фізичних і юридичних осіб зберігається за ними, бо чинними визнаються тільки правочини, оформлені через українські реєстри. Отже все, що конфіскували окупанти, має бути повернуто.
Цікавіше питання щодо продажу майна. Уявимо ситуацію, коли житель Донецька після 2014 року переїхав у Київ та вирішив продати свою квартиру.
У перші роки окупації це було можливо за українськими документами, а на ТОТ просто виписували довіреність на майно. Але починаючи з 2018-2019 року окупанти перестали визнавати такі правочини та почали вимагати проводити їх за місцевим законодавством.
А після так званого “приєднання нових регіонів”, в ОРДЛО взагалі все запрацювало за російськими правилами, а у відповідних документах вказано “Донецьк, Російська Федерація”. Відповідно такі правочини недійсні: людина, яка продала свою квартиру, має повне право отримати її назад.
Наступне питання, що робити з новим житлом та іншою нерухомістю, що були побудовані за часів окупації. З точки зору закону, все це незаконне, адже дозволи на будівництво видавала окупаційна адміністрація. Також незаконною є купівля такої нерухомості чи житла. Насправді, такого житла достатньо багато.
Якщо в ОРДЛО за цей час майже нічого не будувалось, то в Криму темпи будівництва чималі. Лише за 2022 рік на півострові було введено в експлуатацію понад 855 тисяч квадратних метрів житла. За умови, що одна квартира в середньому 50 кв. метрів — виходить понад 17 тисяч квартир.
Теоретично, нерухомість та інша інфраструктура можуть бути зараховані як репарації. Проте відкритим є питання, що робити з їхніми мешканцями – громадянами України, якщо вони, звісно, не втечуть разом з росіянами як колаборанти.
Заповіти, що затверджені нотаріусами на тимчасово окупованих територіях, також є юридично нікчемними. Відповідно, якщо людина, на яку все оформлювали, за законом не є прямим спадкоємцем (або не єдиним прямим спадкоємцем), а заповіт затверджувався на ТОТ — на неї можуть чекати суди за це майно.
Бізнес
За законом, все те, що було “націоналізовано”, має бути повернено чинним українським власникам. В цю категорію підпадають такі підприємства як
винзавод Массандра в Криму та Алчевський металургійний комбінат. Тобто бізнеси, які мали українського власника до окупації. А от що робити з новими підприємствами, які з’явилися там за цей час – теж велике питання. Наприклад, у Криму станом на 2022 рік було зареєстровано 80 тис суб’єктів малого та середнього підприємництва. Переважно, це не самозайняті, а отже, скоріш за все, це якийсь реальний бізнес, який має активи. Що з ним робити поки незрозуміло.
До речі, підприємці на тимчасово окупованих територіях, які з березня 2022 року передавали матеріальні ресурси окупаційним військам або проводили господарську діяльність у взаємодії з Росією та незаконними органами влади, можуть бути засуджені за колабораціонізм. Це карається штрафом у 170 тис грн або позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.
Дипломи
Отримати роботу за такими спеціальностями як медик чи юрист без диплома про вищу освіту – неможливо. Але водночас буває, що фразу “вища освіта – обов’язкова” можна зустріти навіть у оголошеннях про вакансії на посаду оператора Call-центру, адміністратора або продавця-консультанта. При укладання трудового договору громадянин зобов’язаний разом з іншими документами подати відомості про трудову діяльність і у деяких випадках також документ про освіту. Це стосується не лише дипломів про вищу освіту, але й професійно-технічну.
У 2020 році окупаційна адміністрація Криму повідомляла, що в місцевих закладах вищої освіти навчається близько 40 тисяч осіб, а в так званій ДНР говорили про 50 тисяч студентів.
Дипломи та інші документи про результати навчання, видані на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської областей та АР Крим, не визнаються та не мають юридичної сили в Україні. Тож випускники таких закладів стикнуться після деокупації з тим, що за чинним законодавством Україна не визнає їх ступені та кваліфікації, а при працевлаштуванні вони матимуть проблеми.
В’язні
Після анексії Криму та агресії на Донбасі, в окупації опинилось тільки на території ОРДЛО 36 пенітенціарних установ та як мінімум 16 тисяч ув’язнених.
З юридичної точки зору виходило, що коли людина відсиділа свій строк, отримала довідку про звільнення з печаткою МВС ДНР та якось змогла повернутись на підконтрольну територію – Україна мала повне право відправити людину “досиджувати”. Адже у чинному законодавстві досі не прописано, що термін, який людина перебувала в окупованій в’язниці, зараховується як термін відбування покарання. Правда варто сказати, що затримань таких людей не зафіксовано.
Після деокупації, така проблема може дзеркально повторитись. За теперішнім законодавством Україна має випустити всіх в’язнів, бо ми не визнаємо юридичні рішення окупантів, включно із судовими.
Скоріш за все, Україна цього не робитиме, адже в тамтешніх в’язницях перебувають не тільки політичні в’язні, але й справжні злочинці. Так само складно віриться, що будуть переглядатись всі десятки тисяч справ за доказами та документами, які збирали правоохоронці-окупанти, чи що справи й докази будуть відкриватись та збиратись заново.
Що робити
Міжнародний суд ООН у своїй практиці щодо окупованих територій сформулював так звані “Намібійські винятки”. Відповідно до них документи, видані окупаційною владою, суди повинні брати до уваги, якщо їх нехтування веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Зокрема до таких документів відносяться реєстрація народжень, смертей і шлюбів. А отже Україна вже застосовує таку практику через спеціальну процедуру, яка забезпечує майже автоматичне підтвердження.
Водночас, після деокупації територій, Україна має розробляти власні варіанти перехідного правосуддя, які будуть враховувати наш контекст та наші проблеми, про які йдеться вище. І Україна схоже вже розпочинає шукати підходи до цих складних питань.
Нещодавно Уряд схвалив законопроєкт про зарахування строку відбування покарань у місцях позбавлення волі на ТОТ. Передбачено, що особи, які були засуджені українським судом, але залишились у в’язницях на тимчасово окупованих територіях, будуть звільнені від відбування цього часу покарання на території України. Строк буде обчислюватись від періоду окупації до повернення особи на підконтрольну територію.
Також народні депутати подали законопроєкт, який дозволить студентам на ТОТ продовжити навчання в українських вишах. Для цього пропонується запровадити процедуру атестації з пройдених предметів у тамтешніх закладах. При цьому в чинній редакції законопроєкту йдеться, що така можливість буде лише для тих хто навчається\навчався професійно-технічній освіті, або на бакалаврському рівні. Виключенням з магістерського рівня є програми з медицини, ветеринарної та фармацевтичної справи. Якщо людина успішно пройде атестацію вона зможе вступити в українських освітній заклад зі скороченням строку навчання.
