21 вересня Володимир Путін оголосив про «часткову» мобілізацію у Російській Федерації. За словами міністра оборони РФ Сергія Шойгу, в її ході до війська планується залучити додатково 300 тисяч резервістів. У той же час, за даними видання «Новая газета. Европа», указ про мобілізацію містить секретний сьомий пункт, відповідно до якого можна призвати до 1 млн людей. За іншими даними – до 1,2 млн. Вона проходитиме у три хвилі: з 26 вересня по 10 жовтня, з 11 по 25 жовтня, а також з 26 жовтня по 10 листопада.
Цікаво, що у тексті указу прямо не згадується, хто підпадає під мобілізацію. Згодом Міноборони РФ роз’яснило, що призиватимуть тих, хто «потрібен для виконання завдань: стрільців, танкістів, артилеристів, водіїв, механіків-водіїв». У першу чергу тих, що вже мають бойовий досвід та військову спеціальність. Підлягають мобілізації рядові та сержанти до 35 років, молодші офіцери до 50, старші – до 55 років.
Згідно з офіційними повідомленням представників влади, рекрутів в основному набиратимуть у західних та центральних регіонах Росії, хоча вже зараз з численних повідомлень у медіа зрозуміло, що географія мобілізації охоплює всю Росію. Чи стане мобілізація тим фактором, що посилить відцентрові тенденції на її території? Давайте розбиратися.
Судячи з відкритих даних, у Росії ставлення до мобілізації переважно негативне. Так, за даними закритого соціологічного опитування, проведеного Фондом боротьби з корупцією у кінці серпня-на початку вересня, 48% респондентів висловилися проти мобілізації, 29% – за, ще 23% не змогли відповісти. Не дивно, що звістка про мобілізацію викликала хвилю обурення серед жителів Росії, багато з яких вийшли на стихійні, хоча і малолюдні протести. За даними «ОВД-Инфо», 21, 22, 24 вересня було затримано не менше 2000 людей.
Збити хвилю народного гніву у регіонах намагаються за рахунок грошових виплат та пільг. Наприклад, в окупованих Криму та Севастополі мобілізованим обіцяють виплатити по 200 тисяч рублів. Також там планують учасникам війни надавати земельні ділянки.
Також багато хто з чоловіків, не чекаючи отримання повісток, почали виїжджати за кордон, використовуючи як авіа-, так і автотранспорт. Черги з автомобілів утворилися на кордонах Росії з суміжними країнами, зокрема, Грузією, Казахстаном, Монголією. Цікаво, що колишній президент Монголії Цахіагійн Елбегдорж опублікував відеозвернення, у якому закликав тувинців, бурятів і калмиків, які не бажають брати участь у війні проти України, тікати з Росії. За його словами, Монголія готова надати їм притулок.
Відповідальність за виконання планів щодо мобілізації несуть глави регіонів. Чутки про старт мобілізації ходили уже давно, але посилилися після успішного українського контрнаступу, у ході якого були звільнені Балаклея, Ізюм, Куп’янськ та інші містечка й села Харківщини. Були пропозиції навіть щодо «самобілізації». Так, напередодні глава Чечні Рамзан Кадиров заявив, що регіони повинні самі, не чекаючи вказівки Кремля, виставити «хоча би 1000» добровольців до відправки на війну в Україну. А напередодні сумнозвісного указу Путіна Держдума в авральному режимі прийняла закони, якими у Кримінальному кодексі вводилося поняття «мобілізація», «військовий стан», а також посилювалася відповідальність за відмову брати участь у бойових діях, здачу в полон, дезертирство тощо.
У медіа почали просочуватися перші дані щодо кількісних показників мобілізації по регіонах. Так, у Москві планується мобілізувати до 16 тисяч, у той час, як у Санкт-Петербурзі як містах федерального підпорядкування – 3,2 тисячі. У Вологодській області – 2500, у Республіці Калмикія – 1000, у Калузькій області – більше 2000, у Курській області – 2500-3000, у Новосибірській області – також більше 2000, у Мурманській області – біля 1000, у Приморському краї – 7,7 тисяч, у Рязанській області – біля 3000, у Республіці Саха (Якутія) – 4750, у Ямало-Ненецькому автономному окрузі – 920. Причому диспропорція між, власне, «російськими» та національними регіонами одразу впадає в око. Так, наприклад, можна порівняти «нормативи», встановлені для Якутії та Курської області, хоча за населенням дані регіони схожі – близько 1 млн людей кожен.
Щоб виконати планові показники, на місцях уже зараз нехтують базовими принципами відбору. Мобілізують студентів, людей похилого віку або багатодітних татусів. Показова історія трапилася у Бурятії, де вирішили мобілізувати батька п’ятьох малолітніх дітей. Також ігноруються правила: людей забирають вночі, влаштовують справжні облави.
Варто розуміти, що, згідно з даними спільного проекту видання «Медиазона» та BBC, у якому збирають підтверджені випадки загибелі російських солдат, найчастіше гинуть на війні представники національних республік, зокрема Дагестану та Бурятії. Очевидно, що подібна пропорція збережеться і під час «свіжого» набору. Оглядачі порівнюють те, що відбувається у національних республіках з етнічними чистками.
Для путінського режиму в Росії мобілізація, очевидно, що матиме негативні наслідки. Вона є частковою лише на папері – потрапити під неї може будь-хто з деякими винятками.
Значно розшириться кількість тих, хто безпосередньо братиме участь у війні. У тилу, що вже казати про невмотивованих бійців на полі бою, з високою ймовірністю зростатиме невдоволеність діями влади. Що важливо, серед електорату Путіна, який відчує на власній шкурі через похоронки, що таке війна, а не лише побачить з екранів телевізора. Вже зараз, навіть якщо брати до уваги офіційні російські дані, кількість втрат за півроку війни з Україною більша, ніж за всю Другу чеченську війну. Також зростатиме інформованість населення про реальний стан справ на полі бою. Питання лише у тому, за яких умов переважно «тихе» невдоволення на кухні виллється назовні, простіше кажучи, коли страх смерті на війні пересилить страх перед кийком росгвардійця.
Так, російська влада певним чином це відчуває і точково намагається реагувати, про що свідчить свіжа заява Кадирова про те, що в Чечні мобілізація проводитися не буде. За його словами, за час війни республіка і так «перевиконала план» на 254%. Однак це не заважає «кадирівцям» у той же час викрадати мирних громадян для відправки на війну в Україну. Тож, наразі констатуємо: незважаючи на непопулярність мобілізації, фактичний опір їй дуже малий.
Разом з тим, у перспективі диспропорційно велика мобілізація у регіонах укупі з так званими добровольчими батальйонами, що масово почали з’являтися по всій Росії з метою компенсувати нинішні втрати армії на фронті ще до оголошення про «часткову» мобілізацію, може підірвати на місцях монополію центрального уряду на застосування сили. У разі послаблення Кремля через невдачі у війні та внаслідок загального погіршення соціально-економічної ситуації це може підштовхнути місцеві національні еліти до конфронтації з центром. Відтак аргумент «Досить! Це не наша війна», посилений зброєю тих, хто пройшов війну, набуде неабиякого значення для збереження цілісності Росії.
