Республіка Татарстан (столиця Казань) – регіон Російської Федерації, що входить до Приволзького федерального округу. Татарстан вирізняється на фоні інших національних суб’єктів РФ своїм особливим потенціалом для самовизначення з огляду на кілька факторів, а саме: 1) потужну соціально-економічну базу республіки; 2) історичний досвід боротьби за незалежність, на який народ Татарстану може опиратися у майбутньому.
Згідно з даними Всеросійського перепису населення за 2010 р. у республіці проживає близько 3,9 млн осіб. Татари як титульний етнос налічують близько 2 млн, або 53,2%, а росіяни – понад 1,5 млн, або 39,7%. На третьому місці за чисельністю після татар та росіян перебувають чуваші – близько 116 тисяч, або 3,1%. Інші національності, чисельність яких перевищує 10 тисяч осіб це – удмурти, мордва, марійці, українці та башкири. Згідно з останніми дослідженнями, близько 88% татар вважають татарську своєю рідною мовою. Крім того, 39% татар називають рідною, зокрема, і і російську мову.
Іслам та православ’я – дві традиційні для республіки конфесії. Татари та башкири переважно сповідують іслам у той час, як росіяни, чуваші, марійці, удмурти, мордвінці та українці – православ’я.
Загалом татари – другий за чисельністю народ Російської Федерації (5,5 млн осіб) після росіян. Крім, власне, Татарстану найбільше татар компактно проживає у сусідній Республіці Башкортостан (столиця Уфа), де їх налічується близько 1 млн, тобто четверта частина населення регіону.
Республіка Татарстан – один із економічно найрозвинутіших суб’єктів Російської Федерації. За підсумками 2021 року, республіка посідає 7 місце серед усіх суб’єктів РФ за обсягом валового регіонального продукту. Своєму економічному успіху Татарстан передусім завдячує багатим покладам нафти. Так, у 2021 р. видобуток нафти у республіці склав 34,5 млн тонн – 6,58% від загальноросійського об’єму. Більше видобувається тільки у Ханти-Мансійському автономному окрузі.
Загалом Татарстан має доволі диверсифіковану економіку. Крім нафтовидобутку – міцні позиції займає машинобудування, нафтохімічна промисловість, активно розвивається високотехнологічний сектор, зокрема на базі особливої економічної зони «Іннополіс».Татарстан традиційно входить до переліку головних російських регіонів-донорів, тобто таких, що перечислюють до федерального бюджету більше податків та зборів, ніж звідти отримують у процесі його виконання.
Епоха Єльцина
У Татарстані до проблеми федералізму ставляться дуже серйозно. Відтак, це доволі проблемний регіон у складі РФ. Він довгий час залишався прикладом для наслідування для інших національних меншин Федерації у взаєминах з центром.
Витоки сучасного сепаратизму у Татарстані сягають своїм корінням часів Перебудови. Під кінець існування СРСР спостерігався конфлікт між союзною та республіканськими елітами, зокрема Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки, щодо розподілу владних повноважень. Так, згідно з однією з інтерпретацій подій, керівництво СРСР намагалося розпалити сепаратистські настрої серед автономних регіонів у складі союзних республік, схиливши, таким чином, їхню еліту до переговорів на власних умовах. Так, згідно з законом СРСР «Про розмежування повноважень між Союзом РСР та суб’єктами федерації», прийнятим у квітні 1990 року, передбачалася можливість наділення автономних республік статусом союзних республік. Цей документ фактично стимулював відцентрові тенденції серед автономних регіонів у складі РРФСР.
У зв’язку з цим, значення відомої фрази Бориса Єльцина: «Беріть стільки суверенітету, скільки зможете проковтнути», яку він сказав 6 серпня 1990 р. під час виступу в Казані, дещо інше. Враховуючи, що наступна частина цитати: «Але ви знаходитеся у центрі Росії – і про це варто подумати», таким чином, майбутній президент РФ, який на той час був головою Верховної Ради РРФСР, намагався протистояти вищезгаданому процесу.
Маховик історії вже неможливо було зупинити. У період з серпня по жовтень 1990 р. керівництво автономних республік та областей у складі Радянської Росії таки пішло шляхом оновлення своєї державності. Не стала виключенням і Татарська АРСР. Так, 30 серпня 1990 р. там проголосили «Декларацію про державний суверенітет», згідно з якою Татарстан прагнув набути статусу союзної республіки, хоч цей крок і носив радше символічний характер. Цікаво, що у цьому історичному документі за підписом тодішньої голови Верховної Ради ТАРСР Мінтимера Шаймієва не згадувалося про намір республіки залишитися ані у складі РРФСР, ані СРСР.
Варто згадати, що 12 червня 1991 р. у Татарстані відбулися перші президентські вибори. Перемогу на безальтернативному голосуванні здобув уже згаданий Мінтимер Шаймієв. Він перебував на посаді аж до 2010 року, коли його змінив Рустам Мінніханов, колишній прем’єр-міністр республіки. Шаймієв досі впливає на прийняття політичних рішень у республіці, перебуваючи на посаді державного радника, яку заснували спеціально для нього. З 2004 по 2012 рік у РФ було скасовано прямі вибори глав регіонів. Натомість за поданням президента їхні кандидатури затверджував місцевий законодавчий орган. У цей період саме за такою процедурою призначали Шаймієва у 2005 р. і Мінніханова у 2010 р.
18 жовтня 1991 року Верховною Радою Татарської РСР було прийнято постанову про Акт державної незалежності Республіки Татарстан. Причому Татарстан зробив це раніше, ніж, приміром, такі союзні республіки, як Туркменістан чи Казахстан.
Після провалу «Ново-огарьовського процесу» щодо нового Союзного договору, у якому Татарстан намагався брати участь як самостійний гравець, а не як частина РРФСР, він спробував увійти до СНД на правах однієї з держав-засновників, однак інші республіки продовжували розглядати його як частину Росії.
Напруження між бунтівним регіоном та центром посилювалося. У березні 1992 року, через три місяці після припинення існування СРСР, на території республіки відбувся референдум про суверенітет. Як результат, 61,4% тих, хто взяв участь у голосуванні, при майже 82% явці погодилися з формулюванням, що Татарстан – «суверенна держава…, що будує свої відносини з Російською Федерацією та іншими республіками, державами на основі рівноправних договорів». Конституційний Суд РФ визнав референдум незаконним. Незважаючи на це, 30 листопада того ж року Татарстан прийняв власну Конституцію, яка проголошувала республіку суверенною.
Не дивно, що 31 березня 1992 р. Татарстан виявився однією з двох республік (інша – Чечено-Інгушетія), що відмовилися підписувати новий Федеративний договір з Москвою. Разом з тим, керівництво республіки так і не наважилося проголосити незалежність, оскільки цей крок неминуче призвів би до війни. Тож, спираючись на результати референдуму, було вирішено піти іншим шляхом, дипломатичним, і вимагати особливого статусу. Внаслідок складного і тривалого переговорного процесу з федеральним центром Татарстану вдалося виторгувати кращі умови двостороннього договору, який врешті-решт було підписано у лютому 1994 року. Республіка Татарстан отримала широку автономію, включно з правом брати участь у міжнародних відносинах. Що важливо, місцева політична еліта, яка вийшла з колишньої радянської партійної номенклатури, отримала контроль над усіма економічними активами регіону, зокрема нафтовидобувною та нафтохімічною галузями. Так, у період, коли Шаймієв керував Татарстаном, група ТАІФ, яку пов’язують з членами його сім’ї, стала акціонером найбільших підприємств регіону. Таким чином, на думку аналітиків, на прикладі Татарстану Москва апробувала політику «купівлі лояльності», яку пізніше застосувала у Чечні.
Епоха Путіна
З приходом Володимира Путіна до влади (31 грудня 1999 р.) становище республіки почало суттєво погіршуватися. Це було пов’язано з укріпленням вертикалі влади, згортанням процесів демократизації, політичного плюралізму та розвороту до того, що у 2005 році радник Путіна Владислав Сурков назвав «суверенною демократією». Ледь не протягом першого терміну Путіна на посаді президента (2000 – 2004) Російська Федерація почала все більше нагадувати унітарну державу. На це впливали, зокрема, створення системи федеральних округів у 2000 році і постійних представників президента в них, зміни у способах формування верхньої палати парламенту – Ради Федерації, а також скасування виборів глав регіонів.
У 2002 році Конституцію Татарстану привели у відповідність з Конституцією РФ, прибравши звідти, зокрема, згадки про суверенітет республіки. Поступове закручування гайок торкнулося і мовної сфери. Так, у республіці були змушені відмовитися від планів поступового переходу татарської мови з кирилиці на латиницю. У 2004 році Конституційний суд РФ постановив, що офіційний алфавіт у Татарстані – кирилиця.
У 2007 році угоду про «особливий статус» було переглянуто і позбавлено Татарстан багатьох привілеїв, хоча регіон і зберіг право здійснювати більш-менш незалежну етнокультурну політику. Також місцева еліта зуміла зберегти контроль над економічними активами республіки. У 2017 р. термін дії договору сплив, і його не стали продовжувати.
У 2018 року у Татарстані відмінили і обов’язкове вивчення татарської мови, незважаючи на її державний статус у республіці. Пов’язують таке рішення з висловлюванням Путіна про те, що неприпустимо змушувати дітей вчити нерідну мову. Згодом відповідні поправки про «вільний вибір» мови, яку діти вивчатимуть як рідну, було внесено до Закону «Про освіту в РФ». А далі, незважаючи на початковий спротив, це рішення підтримав і парламент Татарстану. Одноголосно.
Повномасштабне військове вторгнення Росії в Україну спровокувало нову хвилю боротьби з татарським сепаратизмом. Так, у червні було ліквідовано легендарний Всетатарський громадський центр (Всетатарский общественный центр – ВТОЦ) – громадську організацію, що, починаючи з 1988 року, суттєво вплинула на розвиток татарського національного руху. Останніми роками цей центр виступав за збереження особливого статусу республіки та татарської мови, зокрема її обов’язкового вивчення в школах регіону. І лідери організації, зокрема Фаріт Закієв, і рядові активісти зазнають систематичних переслідувань. А вже у липні посаду президента Татарстана остаточно скасували і замінили на посаду глави згідно з законом «Про загальні принципи організації публічної влади у суб’єктах РФ». Довгий час республіці вдавалося зберігати найменування «президент» для посади голови суб’єкта Федерації, хоча процес перейменування всіх таких посад у РФ пройшов ще у 2008 – 2014 роках.
Висновки
За більш ніж три десятиліття з часу розпаду Радянського Союзу, Республіка Татарстан пройшла шлях від декларації про суверенітет та голосування за незалежність до звичайного регіону Російської Федерації. За ці роки місцева еліта інтегрувалася до російської настільки тісно, що часто експерти говорять про існування у владній системі РФ так званої «татарської партії». Так, нинішні віце-прем’єр РФ Марат Хуснуллін і міністр будівництва та житлово-комунального господарства Ірек Файзуллін раніше працювали в уряді Республіки Татарстан. Нинішня голова Центробанку РФ Ельвіра Набіулліна – татарка за походженням родом із Уфи.
Головними вигодонабувачами «суверенізації» Татарстана стали місцеві еліти, у той час, як населення Татарстану загалом не відчуло результатів такої політики. Прагнення культурної автономії використовувалося місцевими елітами як димова завіса для того, щоб зберегти владу і примножувати власні статки. Через це чиновники йдуть на все більші поступки центральній владі для того, щоб зберегти своє монопольне становище у республіці. Тож, чим далі, тим більше напрошується питання, чи дійсно вони «місцеві», а не «федеральні». Так, сім’я першого президента Татарстана Мінтимера Шаймієва, за різними оцінками, вважається однією з найбагатших у сучасній Росії. Не кажучи про те, що він стояв біля витоків партії «Єдіная Росія».
Багато аналітиків зазначають, що одним із важливих факторів, що живить сепаратизм у російських регіонах, зокрема, і у Татарстані, є централізована система оподаткування. Це підігріває серед населення впевненість у тому, що Москва збагачується за їхній рахунок.
Важливим є й релігійний чинник. Тоді як за часи путінського правління суверенітет Татарстану звузився, наче шагренева шкіра, багато татар звертаються до релігії як виразника їхньої національної ідентичності. Дослідники вказують також і на «м’який вплив» Туреччини. Існують побоювання, що в разі кризи російської державності, у Татарстані можуть набрати популярності пантюркські настрої.
Російсько-українська війна та викликані нею соціально-економічні проблеми можуть стати відправною точкою для нового етапу боротьби народу Татарстану за свою свободу. Спрогнозувати, яким буде кінцевий результат цього процесу – розширення автономії регіону у складі РФ або проголошення незалежності як самостійної одиниці чи у складі такого інтеграційного об’єднання, як Ідель-Урал – наразі складно. Проте факт залишається фактом: після Чеченської республіки Татарстан має найбільший потенціал для реалізації свого власного національного проекту.
