Поняття “рашизм” набуло в українському суспільства масового вжитку після повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року. Спочатку воно стало народною назвою на позначення російських окупантів поруч із “орками”, “ваньками”, “русньою”. Невдовзі і українські державні органи почали використовувати це поняття у своїх соціальних мережах, а державні посадовці – у своїй публічній комунікацій. Навіть президент України Володимир Зеленський назвав російських окупантів рашистами під час пресконференції. Зрештою, в українській Вікіпедії була створена окрема сторінка “Рашизм”, а відомий американський політолог Тімоті Снайдер написав цілу статтю, присвячену одному цьому поняттю.
Щоправда, поняття “рашизм” не з’явилось лише в лютому-березні цього року. На сайті “Українська правда” у 2010 році було опубліковано статтю під назвою “Рашизм”, а після окупації росією Криму та окремих територій Донецької та Луганської областей в 2014 році поняття набуло більш поширеного вжитку в українському суспільстві. Для прикладу, нині популярна в соціальній мережі “Тік-ток” пісня “Льоха, ти сепаратист” гурту “Медовий полин”, у якій є строчка “а сестра твоя – рашист”, була опублікована ще у 2015 році.
Проте що означає “рашизм”, чому це поняття стало настільки масовим в Україні зараз і – головне питання – наскільки коректно вживати це поняття по відношенню до росіян?
Одразу зазначимо, що фашистський характер російського політичного режиму із безпричинним і жорстоким вторгненням в Україну стає все більш явним. Культ Володимира Путіна як месії-рятівника “руського міра”, особлива цивілізаційна місія росії, “духовність”, возвеличення “Дня Побєди”, постійне повернення до “золотого минулого”, превалювання “бажання” над раціональністю, переслідування опозиції – ці реалії російського суспільства частково співпадають із характеристиками фашизму, описаними Умберто Еко у роботі “Ur-fascism”. Дискусійним питанням залишається, наприклад, ставлення російського режиму до модерну. Так, Андреас Умланд зауважує, що для фашистської ідеології важливою складовою є створення “нової людини”, тоді як “путінський режим скоріше хоче відтворити старий світопорядок, відновити частково царську і радянську імперії”. У заперечення Умланду можна згадати мету “русского міра” у вигляді відновлення росії на території держав колишнього СРСР – і хоча ця мета підкріплює свою “легітимність” минулим, цей проект все ще залишається привабливим для російських політиків та громадян, пропонуючи, наприклад, ідею євразійства як нову ідеологію. Варто також зауважити, що “рашизм” слід сприймати не як окрему ідеологію, а радше як позначення фашистського характеру політичного режиму росії.
Українська вікіпедія визначає рашизм як поняття, складене із англійського слова “russia” та “фашизм” на позначення “політичної ідеології та соціальної практики владного режиму росії кінця XX — початку XXI століття”. Серед характеристик, які пропонуються у Вікіпедії з посиланням на низку статей 2014, 2015 та 2020 років, виокремлюється особлива цивілізаційна місія росії, нетерпимість до інших культур, російське православ’я як моральна доктрина тощо. У свою чергу, на сторінці інформаційного агентства Міністерства оборони України можна знайти статтю від березня 2022 року, у якій “рашизм” описується автором статті “як прояв тваринності проти людства і людяності”, спираючись на “сильний культ особи, мілітаризм та тоталітаризм”. А Центр “Разумкова” пропонує читачам повернення до втраченого як основу рашизму.
Окрім окремих чиновників та політиків поняття “рашизм” також використав Український інститут національної пам’яті у гаслі до святкування 8 та 9 травня 2022 року “Перемогли нацизм – переможемо і рашизм!”. Саме цей державний орган опікується державною політикою у сфері відновлення та збереження української історії, тому використанням ним поняття “рашизм” є важливою характеристикою державного визнання поняття. У своєму матеріалі УІНП зауважує, що “рашисти – російська версія імперського націоналізму та фашизму”.
Попри швидке розповсюдженні цього поняття як серед громадян так і державних чиновників, використання поняття “рашизму” на позначення російських окупантів піддається критиці.
Перша критична позиція щодо цього поняття стосується радянського спадку і надто простої операції із заміни понять. Радянська пропаганда створила культ “фашистів” як ворогів радянського народу, який згодом укорінився у лексиконі російської пропаганди. У російському суспільстві поняття “фашист” стало синонімом поняття “ворог”. Приміром, саме фашистами або нацистами російська пропаганда називає сучасну демократичну України, в якій за останні 30 років змінилось 6 президентів, і саме під гаслами “перемоги над фашизмом” російська армія знищує цивільне населення в Україні. Таким чином, вживаючи поняття “рашисти” по відношенню до росіян, українські громадяни не виходять за рамки лексикону радянсько-російської пропаганди, що радше залишає український дискурс в тих рамках, за які цей дискурс прагне вирватись. Але чи є це проблемою?
Друга критична позиція стосується розмивання колективної відповідальності. Із свого визначення “рашистами” позначають тих людей, які сповідують цю ідеологію, що залишає моральний простір для “хороших росіян” – тобто таких, які нібито не підтримують нинішній політичний режим росії – не розділяти відповідальність за дії своєї країни в Україні. Прибічники цієї критичної позиції вважають, що всі громадяни російської федерації повинні розділяти відповідальність за злочини їхньої держави, а тому прагнуть називати російських окупантів саме росіянами.
Контраргументи до критики
Стосовно першої позиції варто висловити певні заперечення. Вище ми коротко зазначили про фашистський характер російської держави, і саме наближення російських реалій до суті “фашизму” цілком легітимізує використання цього поняття. Зрештою, монополію на використання поняття “фашизм” радянсько-російська пропаганда створила більшою мірою для свого внутрішнього громадянина (хоча і не тільки, про це – згодом), тоді як світова академічна спільнота продовжує шукати прояви фашизму і в інших країнах, використовувати його як один із типів ідеологій, який, приміром, вивчається на курсах політології в університетах. Проте цілком слушним лишається засторога з приводу того, що майбутня перемога України над російським фашизмом не повинна перетворитись на новий культ штибу “Дня Побєди”, а поняття “фашисти”/“рашисти” по відношенню до росіян має бути теоретично підкріпленим (яким є у нинішньому періоді історії).
Другу позицію стосовно недоцільності використання поняття “рашизм” можна нівелювати аргументом німецької філософки Ханни Арендт, яка наголошує на тому, що кожен, хто є частиною публічного життя політичної спільноти, держава якої чинить зло, несе моральну відповідальність за дії лідерів і бюрократів.
Якщо я підкорююсь законам країни, я фактично підтримую її устрій, що стає разюче очевидним на прикладах революціонерів і бунтівників, які не підкоряються, тому що рішуче відкликали свою мовчазну згоду
німецька філософка Ханна Арендт.
Теза Арендт стосується як тих, хто безпосередньо виконує накази, так і тих, хто продовжує жити за законами такої держави, вважаючи себе не причетним до її злочинів.
Наостанок варто згадати і про нову для українського дискурсу тезу на користь використання поняття “рашизм”. Тімоті Снайдер звертає увагу, що позначення росіян “рашистами” дозволяє підточити упередження деяких громадян західних держав з приводу росії. Так, у своєму виступі в рамках проекту Київської школи економіки “GlobalMinds4Ukraine” Снайдер зауважує, що в західному дискурсі росія і фашизм – це часто антоніми, які суперечать одне одному, при цьому в одній із своїх останніх статей Снайдер чітко і однозначно заявляє, що росія – фашистська держава. І цей той момент, коли радянсько-російська пропаганда пропрацювала закордонну аудиторію.
Людям складно уявити, що може існувати російський фашизм. Тому що на поверхні завжди знаходиться совєцька спадщина антифашизму. Я думаю, що слово, яке об’єднує росію і фашизм, може бути корисним, бо не тільки в Америці, але й, особливо, в Німеччині є проблеми з тим, щоб уявити, що росія може бути фашистською навіть тоді є сильні ознаки цього
американський історик та письменник, професор Єльського університету – Тімоті Снайдер.
Тезу Снайдера можна розширити і на сприйняття українських громадян, хоча й меншою мірою. Опитування групи “Рейтинг” від квітня 2022 року засвідчило, що 37% українців вважають російський режим фашистським, ще 10% – нацистським. Таким чином принаймні половина українців не поєднує росію із фашизмом, хоча і більшість з цієї групи обрали варіант “Диктатура” на позначення нинішньої росії.
У висновку, використання поняття “рашизм” лишається цілком легітимним позначенням фашизму нинішньої російської держави, не звільняє російських громадян від відповідальності за дії своїх політичних лідерів та бюрократичної системи і розбиває усталені стереотипи про нібито історичну несумісність росії із фашизмом.
