Для успішної співпраці з країнами регіону та реалізації українських інтересів необхідно визначити чіткі критерії та індикатори, відповідно до яких можливо коригувати державну політику. Головні пріоритети, на нашу думку, групуються за двома напрямками: обмеження впливу росії та зміцнення позицій України. Перший напрям включає зменшення дипломатичної та військово-технічної підтримки, обмеження можливостей москви впливати на позицію наших союзників через дестабілізацію у віддалених від уваги європейців та американців регіонах та посилення економічної блокади рф. Другий – розширення числа держав, що підтримують Київ чи зберігають дружній нейтралітет, збереження та розширення ринків.
Ключовим фактором в економічній та політичній сфері залишається експорт продовольства, який є головною статтею українського експорту в Африку і складає вагому долю доходів бюджету. Тож продовольча безпека ряду держав залежить від українських поставок (особливо критичний рівень залежності в районі Африканського Рогу). Відповідно, повномасштабна війна та її наслідки збільшують загрози голоду та зростання цін на продовольство. Цим пояснюється зацікавленість світових медіа та політиків темою Зернової угоди. Також російські та українські зернотрейдери виступають прямими конкурентами (зокрема майже навпіл монополізуючи ринок поставок до Ефіопії, Єгипту). Не менш важлива залежність від поставок російських добрив, що дозволяє москві зберігати вплив навіть на позицію дружніх до нас держав. Наприклад, наприкінці червня Лавров приїхав до Кенії після Кулеби, подарувавши 30 тисяч тонн добрив, аналогічні поставки обіцяні для Нігерії. Таким чином Кенія, яка є членом коаліції Рамштайн, ймовірно відправить у липні свою делегацію на другий форум “росія-Африка”.
Києву, насамперед, слід поглиблювати контакти з найбільшими та вже довготривалими покупцями продовольства, по яких суттєво може вдарити морська блокада України на фоні посух і обмежених можливостей експорту іншими постачальниками. Передусім йдеться про Північну Африку і критично залежні від зовнішньої підтримки густонаселені держави Субсахарського регіону (200-мільйонна Нігерія, 100-мільйонна Ефіопія). Також важливими є контакти зі значними торговельними партнерами без критичної залежності (насамперед Кенія та Танзанія), Сомалі (менш населена та маловпливова, але більш залежна від поставок). Однак слід уникати різких рухів, аби не втратити ринки. Зокрема прямі погрози обмежити торгівлю можуть нашкодити і показати Київ ненадійним партнером, що збільшить ризик захоплення ринку російським зерном.
Особливої уваги потребує Ефіопія у звʼязку з посиленням китайсько-російського впливу через громадянську війну в штаті Тиграй. До того ж ця держава швидко зростає економічно і там розміщені штаб-квартири міжнародних організацій, зокрема Африканського Союзу.
Важливим фактором інформаційної боротьби є спростування наративів російської пропаганди. Протягом останнього десятиліття рф вкладає значні кошти в роботу зі ЗМІ та соцмережами для зміцнення образу росії як борця з західним колоніалізмом. Зокрема, активно працює телемережа “Спутнік”. Наприклад, у ДР Конго державні медіа уклали партнерство зі “Спутніком” . Найбільший вплив росія має в країнах, де режими прямо підтримуються ПВК “Вагнер”.
Варто активніше доносити український погляд до місцевих політичних еліт та суспільств – на конференціях, медіа-майданчиках тощо. Зокрема, тоді, коли зацікавлення Україною зростає (наприклад, на фоні так званого “мирного плану” президента ПАР Сіріла Рамафоси). Український наратив має складатись з двох частин: ціннісної та практичної. Перша передбачає донесення наших інтересів через історичну й ціннісну сторони: слід розповідати, що ми були колонією, а зараз боремося проти відновлення панування з боку імперії, яка чинить геноцид (що для Африки є чутливим питанням). Слід проводити паралелі між сучасною політикою росії та імперіалізмом ХІХ століття, а також між сьогоднішнім українським спротивом та світовим антиколоніальним рухом. росія очевидним чином, навіть на рівні риторики прагне відновити політичну практику минулого, коли “великі держави” розподіляли сфери впливу, а менш розвинуті та потужні народи ставали об’єктами експлуатації.
По-друге, Україна, розуміючи проблеми колись пригноблених народів, може посередником у відновленні відносин з Заходом, а також джерелом дешевших товарів та технологічних інновацій. Це вигідно для африканців, бо Захід очевидно відновлює свою військово-політичну потугу, а потенціал Китаю та дружніх йому режимів стагнує. Також після війни ми можемо продавати деякі товари дешевші товари за західні країни, відновити підготовку тисяч африканських студентів (насамперед медиків), і, як вже зазначалося, Україна може стати посередником у відновленні відносин з Заходом, а також джерелом дешевших товарів та технологічних інновацій. У цьому контексті також доцільно піднімати моменти військово-технічної співпраці, особливо з урахуванням того, що діяльності українських миротворців у Африці визнана успішною.
Слід активніше використовувати тему гуманітарних наслідків російської агресії, проводити паралелі між діями росіян в Україні та Африці (наприклад, в ЦАР або вбивство вагнерівцями сотень мирних жителів в Малі). Варто пропонувати співпрацю у розслідуванні військових злочинів місцевим та міжнародним регіональним організаціям, насамперед Африканському Союзу, ECOWAS (через Нігерію та Кот-д’Івуар) та EAC (через Кенію).
Українським експертам та журналістам варто писати аналітичні матеріали різних форматів: як більш наукові, так і популярно-медійній. Їх слід перекладати на ключові мови: французьку, англійську, арабську, – та лобіювати публікації в африканських ЗМІ. Посольства як посередники мають домовлятись з редакторами, з акцентом на онлайн-виданнях та поширенням в місцевих соцмережах, аби протидіяти російській пропаганді.
Також слід поширювати інформацію про шовіністичне ставлення москви як до сусідніх народів, так і до власних національних меншин. Зокрема стосовно мусульманських народів Кавказу та Волзького регіону, в яких російська влада забирає ресурси і репресивно обмежує право на вільне сповідання релігії. Донесення цієї інформації сприятиме дискредитації росії в мусульманських регіонах Африки, де зараз концентрується військово-політична активність рф. Слід також поглиблювати присутність на близькосхідних майданчиках, насамперед у Лізі арабських держав (до якої входять держави північної Африки, Мавританія, Судан). На цьому полі важлива і співпраця з Туреччиною, яка, попри економічні контакти з рф, конкурує з нею за вплив у північно-східній Африці.
Важливо кооперуватись з нашими союзниками, що мають свої стійкі позиції в Африці. Передусім йдеться про США, Велику Британію, Польщу, північноєвропейські держави. Слід звертатись по допомогу як до посольств, так і до недержавних організацій з проханням сприяти поширенню інформації та підтримувати на дипломатичному рівні. Це потребує суттєвої підготовчої роботи, зокрема досягнення домовленостей на рівні лідерів держав та МЗСів.
Слід популяризувати ідею проведення спільного з Україною форуму африканських лідерів та держав Центральної Європи. Партнерами Києва тут можуть стати наші центральноєвропейські сусіди: Польща, Румунія, можливо, також і країни Північної Європи – Швеція та Норвегія.
Матеріал був підготовлений Школою політичної аналітики НаУКМА в рамках Програми сприяння громадській активності “Долучайся!”, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст цього матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.