Республіка Тива, або Тува (адміністративний центр – Кизил) – суб’єкт російської федерації, що входить у Сибірський федеральний округ. Тива має вихід до зовнішніх кордонів росії – на півдні республіка межує з Монголією.
Тива входить до переліку найбільш депресивних та дотаційних регіонів у рф. За підсумками 2021 року, його визнали найбіднішим у росії. Так, за межею бідності проживає 34,1% населення регіону. Незадовільна соціально-економічна ситуація впливає і на рівень злочинності. Так, Тива – серед лідерів за кількістю вбивств на душу населення, а Кизил взагалі називають – «найкримінальнішим містом росії». Бідність штовхає багатьох тувинців йти служити у військо. За незалежними оцінками, у війні проти України беруть участь 2-4,5 тисячі тувинців, або 0,6%-1,4% населення республіки. Вихідці республіки у відносних цифрах до її населення посідають одне з перших місць за кількістю загиблих на війні (за підтвердженими даними у період з 24 лютого по 7 жовтня) серед всіх російських регіонів.
Економіка Тиви – слабо розвинена. У її структурі значну роль відіграє сільське господарство, яке визначає уклад більше 45% жителів республіки. Також розвивається добувна промисловість – надра Тиви багаті, зокрема, на кам’яне вугілля, кольорові та рідкісні метали.
Важливу роль в житті регіону відіграє тіньова економіка, зокрема вирощування коноплі. У 2005 р. площа земель, засіяна нею, оцінювалася експертами у більш ніж 70 тисяч гектарів. У 2004 р. Людмила Нарусова, багаторічна членкиня Ради Федерації від Тиви, вдова екс-мера Санкт-Петербурга Анатолія Собчака та мати журналістки Ксенії Собчак, навіть пропонувала узаконити збір марихуани, який би став «серйозним джерелом доходів» для республіки.
У республіці відсутнє залізничне сполучення, що фактично ізолює її від іншої частини росії. Головна автомобільна артерія пов’язує Тиву з сусідньою Хакасією. Найпростіший спосіб дістатися з Москви до Кизила – літаком. Подорож займе близько 5 годин.
Тива – один з найменших за чисельністю регіонів росії. Згідно з Всесоюзним переписом населення 1989 року, у регіоні проживало майже 308,5 тисяч осіб. Серед них тувинців, один із тюркських народів, налічувалося майже 198,5 тисяч, або 64%, а росіян близько 98,8 тисяч, або 32%. Згідно з Всеросійським переписом населення 2010 року, населення Тиви складало майже 308 тисяч осіб. З них тувинці – майже 264 тисячі (82%), росіяни – 16,3%, інші національності – 1,7%. Відповідно, станом на 2010 р., чисельність росіян у регіоні, починаючи з 1970-их, знизилася вдвічі. У свою чергу, згідно з дослідженнями, чисельність тувинців у другій половині ХХ століття збільшилася у 2,5 рази.
Відсоток російського населення у Тиві – один з найнижчих у рф. Менше росіян проживає лише у Республіці Дагестан (3,6%), Чеченській республіці (1,93%) та Республіці Інгушетія (0,78%). Причому спостерігається їхній подальший відтік за межі регіону. На думку деяких дослідників, на цей процес впливають не лише економічні фактори, але й соціальні, адже росіяни перебувають тут у статусі етнічної меншини.
За часів Радянського Союзу особливих ускладнень у взаєминах між тувинцями та росіянами не спостерігалося. Однак на початку 90-х між ними сталася низка сутичок (наприклад, у селищі Хову-Акси, де працював кобальтовий завод), – для приборкання заворушень довелося навіть застосовувати силу. Тоді до республіки було введено спецпризначенців з інших регіонів. Оцінки тих подій різняться: одні, особливо у російському націоналістичному середовищі, наголошують на їх етнічному характері, а інші наполягають все ж на побутовому, соціально-економічному аспекті. Нинішній стан міжетнічних відносин у регіоні дослідники характеризують як стабільний.
У республіці існують серйозні проблеми з функціонування російської мови через скорочення її комунікативного середовища. Сільські жителі, особливо молоде покоління, нею взагалі не розмовляють. Майже 98% тувинців говорять тувинською мовою і вважають її рідною.
Серед релігій поширені буддизм в формі ламаїзму, шаманізм та православ’я. Шаманізм є невід’ємною складовою духовного та культурного життя тувинського народу.
Епоха Єльцина
До 1912 року землі сучасної Тиви входили до складу Китаю, поки там не відбулася Синьхайська революція. У 1914 вони стали протекторатом російської імперії під назвою Урянхайський край. У 1921 на цій території було проголошено першу Народну республіку Танна-Тува (з 1926 року – Тувинська народна республіка). Формально вона вважалася незалежною, але фактично перебувала під контролем Москви. Цей факт пояснює, чому ТНР вважається першим офіційним союзником СРСР у війні з Третім Рейхом. До складу Радянського Союзу республіка увійшла у 1944 році на правах автономної області РРФСР. Таким чином, до складу Росії цей регіон долучився одним з останніх (за винятком Калінінградської області). З 1961 і аж до розпаду СРСР Тива перебувала у складі радянської росії як автономна республіка.
12 грудня 1990 р. було проголошено Декларацію про державний суверенітет Туви. Згідно з документом за підписом тодішнього голови Верховної Ради Тувинської АРСР Чіміта-Доржу Ондара, Тува підвищила свій статус з автономного до республіканського. При цьому, Тува визнавала себе суб’єктом у складі радянської росії та СРСР. Також у Декларації підкреслювався договірний характер майбутніх відносин між регіоном та союзним центром. Крім того, вводилося поняття «громадянина Радянської Республіки Туви». 28 серпня 1991 р. регіон прийняв нову назву – Республіка Тува.
Після провалу путчу ДКНС (ГКЧП – ред.) Чіміт-Доржу Ондар подав у відставку. На його місце обрали Каадир-оола Бічелдея, лідера «Народного фронту Тиви». На посаді голови Верховної Ради Республіки Тива, а пізніше Верховного Хурала він перебував до 1998 року. Російськомовні жителі звинувачували його у проведенні антиросійської політики – дискримінації за національною ознакою. Не в останню чергу це пов’язано з тим, що на початку 90-х у регіоні було зафіксовано кілька епізодів національного напруження між тувинцями та росіянами. 15 березня 1992 р. Шеріг-оол Ооржак був обраний президентом Тиви. Він був незмінним очільником Тиви з 1992 по 2007 рік. За час його правління політична система республіки почала нагадувати кланову.
У жовтні 1993 р. Верховна Рада Туви прийняла Конституцію, відповідно до якої регіон став називатися Республікою Тива. Конституція Республіки Тиви була прийнята раніше за російську (12 грудня 1993 р.) очевидно для того, щоб забезпечити собі максимальну політичну та економічну незалежність від росії. Згідно з документом, передбачалося право республіки на самовизначення та вихід із російської федерації шляхом всенародного референдуму (ст. 1). У тій же статті 1 визнавалося знаходження у складі росії на основі Федеративного договору та договірних відносин. Єдиною державною мовою проголошувалася тувинська (ст. 33), при цьому статус російської визначався як «загальнофедеральний державний».
Епоха путіна
Процеси централізації за путіна у Тиві мали свої особливості. У 2001 році в ході республіканського референдуму – до слова, першого в історії сучасної Тиви – була ухвалена нова Конституція. У ній згадку про суверенітет забрали. Також російська мова поряд з тувинською набувала статусу державної. Протягом 2000-х до Основного Закону неодноразово вносилися правки, усуваючи, таким чином, розбіжності з федеральним законодавством. У 2010 р. навіть довелося проводити референдум, у результаті якого з документа було виключено положення про «місцеве» громадянство.
У 2007 році главою республіки став Шолбан Кара-оол, який перебував на посаді до 2021 року. Його називали ставлеником міністра оборони рф сергія шойгу. Шойгу – один із найвідоміших вихідців з республіки і один з найбільших довгожителів у російській владі. Так, починаючи з 90-х рр., він є постійним членом уряду рф. Існує навіть певний культ його особи в регіоні, наприклад, в офіційних будівлях його портрет висить поруч з портретом путіна. Батько сергія шойгу – Кужугет Шойгу – у радянські часи був секретарем Тувинського обкому КПРС.
З кінця 2021 р. новим главою Республіки Тива є Владислав Ховалиг, який до цього з 2008 по 2018 рр. очолював міську адміністрацію Кизила.
Національні організації
Народний фронт Туви – основна організація тувинського національного руху, що виникла наприкінці 80-х рр. Вона виступала за національне та культурне відродження тувинського народу, суверенітет та самостійність республіки. На її місці на початку 1991 р. виник Народний фронт «Хостуг Тива» («Вільна Тива»), у середовищі якого відверто обговорювалися ідеї незалежності на основі економічної самостійності. Зокрема, там вимагали визнати незаконним включення Туви до складу СРСР 1944 року.
У 1993 році від «Хостуг Тива» відбрунькувалася «Народна партія суверенної Туви», яка також виступала за створення незалежної тувинської держави. Її називали помірним крилом «Хостуг Тива». У результаті їхньої діяльності вдалося включити до першої Конституції Республіки Тива декларативне положення про можливість виходу із складу рф. Багато з представників цієї організації увійшли до регіонального уряду. Цікаво, що першим головою політичної ради партії був Калин-оол Кужугет, рідний дядько сергія шойгу. До кінця 90-х всі ці організації фактично припинили активну діяльність.
У росії сучасну Тиву порівнюють з Чечнею: в обох регіонах немає опозиції, а на виборах населення демонструє виняткову лояльність до чинної влади. Після початку повномасштабного російського військового вторгнення в Україну у регіоні виник антивоєнний рух «Нова Тува». Обличчям руху став Ерес Кара-Сал, уже колишній депутат Верховного Хурала республіки від ЛДПР. Члени організації бачать антивоєнну боротьбу як частину руху за федералізацію росії.
Висновки
Росії вдалося кооптувати сепаратистський рух Тиви до місцевої та федеральної еліти, але при цьому місцева бюрократична еліта все рівно складається переважно з етнічних тувинців. Враховуючи пограничний статус республіки, низький відсоток російського населення, загальну соціально-економічну кризу влади, історичну спадщину, зокрема прагнення до більшої незалежності від федерального центру, наслідки війни можуть призвести до наростання сепаратистських тенденцій в регіоні.
