10 вересня відбулося онлайн-обговорення Beyond the Launch: The Story of Alcântara and Cyclone Space Project, присвячене одному з найамбітніших і водночас найскладніших проєктів в історії українсько-бразильських відносин.
До дискусії долучилися професорка Федерального університету Флуміненсе Raquel dos Santos , дослідник міжнародних відносин з Університету Бразиліа Marcelo Furtado Martins de Paula та Надзвичайний і Повноважний Посол України Володимир Лакомов, який очолював Посольство України в Бразилії у 2007–2010 роках. Поєднання історичного, політологічного та дипломатичного поглядів дозволило простежити шлях Alcântara Cyclone Space від перших переговорів до припинення співпраці, а також розглянути ширший політичний контекст, у якому реалізовувався проєкт.
Ідея партнерства ґрунтувалася на майже ідеальному поєднанні можливостей України та Бразилії. Україна володіла розвиненою ракетно-космічною промисловістю та технологією ракети-носія «Циклон-4». Бразилія мала космічний центр Алкантара, розташований лише за кілька градусів від екватора. Це дозволяло використовувати швидкість обертання Землі, зменшувати витрати пального та виводити на орбіту більші корисні навантаження. Додаткові переваги забезпечували сприятливі погодні умови та можливість здійснювати запуски над Атлантичним океаном.
Перші домовленості почали формуватися наприкінці 1990-х років. У 1998 році бразильська Infraero, італійська Fiat Avio та українські підприємства «Південне» і «Південмаш» підписали меморандум про підготовку запусків українських ракет з Алкантари. Після виходу італійської сторони Бразилія та Україна продовжили переговори самостійно.
У 2003 році країни уклали договір про довгострокове співробітництво, а 31 серпня 2006 року розпочала роботу спільна бінаціональна компанія Alcântara Cyclone Space. Як зазначає Ракель душ Сантуш Міссажія, на цьому етапі змінилася сама модель участі Бразилії. Спочатку країна мала переважно надавати наземну інфраструктуру для запусків, однак згодом стала рівноправною учасницею спільної компанії.
ACS мала забезпечити вихід двох країн на міжнародний ринок космічних запусків. Для України це був шанс підтримати завантаження ракетно-космічних підприємств, отримати власний майданчик для запусків і поступово зменшити залежність від пострадянського космічного простору. Для Бразилії партнерство мало перетворити географічні переваги Алкантари на реальний економічний і політичний ресурс.
Водночас сторони не мали цілковито спільного розуміння кінцевої мети проєкту. ACS одночасно розглядали як комерційну компанію, можливий механізм передання технологій і засіб зміцнення стратегічної автономії. Проте первинна модель фактично передбачала запуск готової української ракети з бразильської території, а не повноцінне передання ракетних технологій Бразилії. Через це різні бразильські установи по-різному оцінювали користь партнерства.
Дисертація Ракель показує, що бразильська космічна політика загалом не мала чіткої і стабільної відповіді на питання, яких саме результатів країна прагнула досягти. Обмежене фінансування розподілялося між кількома напрямами, а окремі міністерства та відомства підтримували різні космічні проєкти. Зокрема, Міністерство оборони Бразилії ставилося до ACS критичніше, оскільки не вбачало у її переважно комерційній моделі достатньої користі для розвитку власної ракети-носія.
З українського боку мета була чіткішою: зберегти й активізувати космічну промисловість, яка після розпаду СРСР втратила значну частину державних замовлень. Проте Україна не мала достатніх фінансових можливостей і недооцінила глибину технологічної взаємозалежності з Росією.
Під час презентації Марсело Фуртадо Мартінс де Паула наголосив, що ACS не зупинилася через одну фатальну помилку. Проєкт поступово накопичував вразливості. Постійні затримки, перенесення термінів, збільшення витрат і зміни на світовому ринку перетворили час на додатковий чинник ризику. Комерційні розрахунки, на яких будувався проєкт на початку, поступово втрачали актуальність.
Попри значні вкладення, жодного комерційного запуску здійснити не вдалося. Зростання витрат і відсутність результатів поступово зменшували політичну готовність урядів продовжувати фінансування. Ситуацію ускладнювали зміни політичного керівництва, бюджетні обмеження та проблеми координації між установами двох країн.
Існував і «комерційний парадокс» ACS: наявність ракети та космодрому ще не означала доступу до міжнародного ринку супутників. Значна частина космічних апаратів містила компоненти американського походження, на які поширювалися експортні обмеження США. Вашингтон не дозволяв запуск таких супутників з Алкантари без ратифікації Бразилією Угоди про технологічні гарантії. Унаслідок цього контроль над значною частиною потенційного ринку залишався поза межами українсько-бразильського партнерства.
Проєкт також зіткнувся із серйозними проблемами всередині Бразилії. Територія Алкантари була населена традиційними громадами кіломболас, які мали законні права на землю. Первинні плани передбачали розміщення інфраструктури ACS на територіях громад Мамуна, Баракататіуа та Бріту. Спротив місцевих жителів змусив переглянути ці плани та перенести об’єкти компанії в межі вже наявного космічного центру.
За висновками Ракель, бразильська сторона недооцінила земельне питання, а відсутність належних соціально-екологічних досліджень і діалогу з громадами спричинила затримки та судові суперечки. Додаткові занепокоєння викликало токсичне ракетне паливо на основі гідразину, яке вважали екологічно застарілим і небезпечним.
Окремий блок дискусії стосувався російського впливу. Україна формально контролювала основну частину конструкції «Циклона-4», однак виробництво ракети залишалося пов’язаним із підприємствами та технологіями, успадкованими від СРСР. Російські компанії мали постачати окремі компоненти, обладнання для наземної інфраструктури та елементи паливної системи. Частина двигунів мала походження від розробок російського підприємства «Енергомаш», а система лазерного наведення також залежала від російської технології.
Ця залежність створювала не лише технічні, а й юридичні проблеми. Угоди між Росією та Україною передбачали взаємне погодження передання певних виробів і документації третім країнам. Ще у 2006 році російські представники прямо висловлювали Бразилії невдоволення співпрацею з Україною, наголошуючи, що реалізація «Циклона-4» залежить від російських технологій. За свідченням, наведеним Ракель, у 2008–2009 роках Сергій Лавров також запитував бразильську сторону, навіщо вона співпрацює з Україною, якщо необхідні технології та ліцензії контролює Росія.
Поки відносини між Україною та Росією залишалися відносно стабільними, така взаємозалежність не обов’язково робила проєкт неможливим. Однак політичне напруження після Помаранчевої революції, а особливо російська агресія проти України у 2014 році, перетворили її на критичну вразливість. Постачання окремих компонентів і співпраця між підприємствами ускладнилися, а розрив виробничих зв’язків із Росією завдав сильного удару по «Південмашу».
Російський чинник діяв і через бразильську внутрішню політику. Міністерство оборони Бразилії паралельно прагнуло розвивати космічну співпрацю з Росією, від якої очікувало передання технологій. Таким чином, конкуренція між російським та українським напрямами частково перейшла всередину бразильських державних інституцій.
Після 2014 року на позицію Бразилії впливало також прагнення зберегти відносини з Росією та співпрацю в межах BRICS. Українська сторона пов’язувала рішення Бразилії про припинення проєкту з її політичними та економічними інтересами у відносинах із Росією. Водночас дослідження Ракель не зводить завершення ACS лише до російського тиску. Воно розглядає його як результат поєднання міжнародних обмежень, технологічної залежності, внутрішніх інституційних суперечностей, фінансових проблем та зміни пріоритетів бразильської космічної політики.
У 2015 році Бразилія оголосила про припинення договору, посилаючись на зміну технологічних і комерційних умов та неможливість забезпечити життєздатність проєкту. Це рішення розпочало тривалий процес закриття бінаціональної компанії. Жодного запуску «Циклона-4» з Алкантари так і не відбулося.
Проте спадщина Alcântara Cyclone Space не зводиться лише до невдалого запускового проєкту. Цей випадок показує, що країни можуть володіти окремими важливими елементами стратегічної технології, однак цього недостатньо для досягнення автономії. Необхідно також контролювати виробничі ланцюги, ключові компоненти, фінансування, нормативні правила та доступ до міжнародного ринку.
Обговорення Beyond the Launch стало можливістю повернути цю історію до сучасної розмови про українсько-бразильські відносини. Через двадцять років після створення ACS її головне питання залишається актуальним: як країни можуть здобувати технологічну автономію, якщо ключові технології та ринки перебувають усередині структур, які вони не контролюють?
De Paula, M. F. M. (2026b). Encapsulated by great powers: Alcantara Cyclone Space and Brazilian-Ukrainian cooperation in space market and technology. Conjuntura Austral, 17(77), 23–36. https://doi.org/10.22456/2178-8839.151864
Missagia, R. dos S. (2020). Brasil e Ucrânia no setor espacial: Análise da constituição de uma parceria (1997–2006). Revista Brasileira de História da Ciência, 13(2), 188–200. https://www.researchgate.net/publication/355208442_Brasil_e_Ucrania_no_setor_espacial_analise_da_constituicao_de_uma_parceria_1997-2006
Missagia, R. dos S. (2023). Análise em dois níveis da cooperação espacial entre Brasil e Ucrânia (1995–2015): Ou sonhos de uma noite de verão na política internacional
_______________________________________________
Публікацію створено ГО «Школа політичної аналітики» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР «Єднання», у межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Школа політичної аналітики» та не обов’язково відображає погляди урядів Норвегії, Швеції або ІСАР «Єднання».