Республіка Башкортостан (столиця – Уфа) – суб’єкт Російської Федерації, що входить до Приволзького федерального округу. Башкортостан є однією з перших автономних республік у складі Радянської Росії, що увійшла до її складу на основі укладеного договору. На думку дослідників, у подальшому це значною мірою вплинуло на формування федеративного устрою усієї РФ.
Башкортостан – один із найбільш економічно розвинутих регіонів РФ. Він має значні поклади нафти та інших мінералів. За рівнем видобутку «чорного золота» він перебуває на 8 сходинці. Тут знаходиться один з найбільших у Європі нафтопереробних комплексів. Хімія та нафтохімія, електроенергетика, машинобудування та металургія – провідні галузі промисловості республіки. Протягом 90-х економічна самодостатність значно допомагала регіону вести незалежну політику.
Згідно з Всеросійським переписом населення у 2010 р., у республіці проживало близько 4,07 млн осіб. За кількістю населення Башкортостан посідає перше місце у Приволзькому федеральному округу та загалом сьоме місце у Російській Федерації. Росіяни налічують близько 1,43 млн (35,2%), башкири (самоназва – башкорти*) 1,17 млн (28,8%) і татари – третє місце – трохи більше 1 млн осіб (24,8%). Ці три найбільші етноси становлять майже 90% населення республіки. Всього ж у РФ проживає близько 1,58 млн башкирів.
* У цьому сенсі видається цікавою дискусія, яка точиться серед представників сучасного башкирського національного руху щодо значення слів «башкир» та «башкорт». Так, на думку Руслана Габбасова, «башкорти» – це патріоти своєї республіки, а «башкирці» служать колоніальній владі. За своїм значенням, це розрізнення відповідає нашому поділу на «українців» та «малоросів».
Цікаво, що за даними Всесоюзного перепису населення 1989 року, у Башкирській автономній Союзній Радянській Республіці проживало близько 3,94 млн осіб. Серед них росіяни складали більшість – 1,55 млн (39,3%), далі татари – 1,12 млн (28,4%), а башкири як титульний народ – «лише» 863,8 тисяч, або 21,9%, тобто менше четвертої частини жителів регіону.
Іслам – панівна релігія в регіоні. Його сповідують близько 75% населення. Православ’я – 20%.
Епоха Єльцина
Сучасний сепаратизм у Башкортостані обумовлений як економічними, так й історичними та культурно-національними особливостями. Бере він свій початок з періоду Перебудови. Правда, башкири через свій статус третьої за розміром етнічної групи у регіоні перебували у дещо невигідній позиції, щоб відкрито вимагати суверенітету.
Очолив цей рух колишній директор Уфимського нафтокомбінату Муртаза Рахімов, який не був членом радянської партійної номенклатури. 7 квітня 1990 року він став головою Верховної Ради Башкирської АРСР. Після заборони КПРС йому вдалося швидко консолідувати владу у своїх руках, посунувши конкурентів з впливових позицій. У серпні 1991 року Рахімов підтримав ДКНС (ГКЧП – рос.), але після придушення путчу перейшов на сторону Бориса Єльцина. До речі, це не єдине його екстравагантне рішення. Пізніше, граючи на слабкостях центральної влади, він навіть уклав договір про дружбу з Джохаром Дудаєвим, очільником Ічкерії.
11 жовтня 1990 р. Башкортостан прийняв Декларацію про державний суверенітет, що проголосила Башкирську Радянську Соціалістичну Республіку. У документі наголошувалося, що Башкортостан будує відносини з центральною владою на договірних засадах, але при цьому залишається «суб’єктом СРСР та оновленої Російської Федерації». На думку дослідників, початковою метою зміни державного статусу було прагнення економічної самостійності в рамках СРСР.
Після розпаду Радянського Союзу Башкортостан 31 березня 1992 р. уклав Федеративний договір з РФ. Причому Башкортостан підписав його на окремих, більш вигідних умовах, ніж інші суб’єкти Росії. Зокрема, у додатку до договору наголошувалося, що Башкортостан є учасником міжнародних відносин, провадить власну податкову політику, а земля, надра, природні багатства та інші ресурси належать його багатонаціональному народу. Татарстан та Ічкерія відмовилися від його підписання.
25 квітня 1993 р. у РФ відбувся референдум, на який винесли чотири питання. Плебісцит мав на меті подолати конституційну кризу, яка склалася у країні через протистояння президента Бориса Єльцина та Верховної Ради (попередниця нинішніх Федеральних зборів – двопалатного парламенту Росії – ред.). Натомість у регіоні виборцям було запропоновано відповісти на додаткове, п’яте питання про економічну самостійність Башкортостану та побудову відносин з Росією на договірній основі. З цією пропозицією погодилися 75,5% тих, хто брав участь у волевиявленні: очевидно, що не лише башкири, але й представники інших етносів. Таким чином, керівництво республіки заручилося підтримкою жителів регіону у боротьбі за суверенітет та посилення конфедеративних засад побудови Росії.
12 грудня 1993 р. на перших виборах президента переміг Муртаза Рахімов, авторитет якого в очах місцевого населення значно зріс після підписання Федеративного договору та додатку до нього від Башкортостану. За нього проголосували 64% виборців, які прийняли участі у волевиявленні. 24 грудня 1993 р. на основі Декларації про суверенітет було прийнято Конституцію Республіки Башкортостан, у якій закріплювалося дві державні мови – російська та башкирська. Згідно з документом, глава республіки зобов’язаний володіти двома мовами. Таке положення Основного Закону Республіки мало й інші наслідки: у 90-ті громадянам, які не знали обидві мови відмовляли у праві перебування на держслужбі. Це призвело, зокрема, до скорочення кількості росіян у місцевій політичній еліті. Як наслідок, Муртазу Рахімова регулярно звинувачували у проведенні так званої політики башкиризації – посиленні ролі башкирської мови та культури у публічній сфері, а також просуванні башкирських національних кадрів у владі «на шкоду іншим етнічним групам».
3 серпня 1994 р. було підписано Договір про розмежування повноважень між органами державної влади Росії та Башкортостану. Згідно зі статтею 3 Договору, Башкортостан самостійно формував бюджет, мав окреме законодавство, формував виконавчі та правоохоронні органи, впроваджував соціально-економічні програми тощо.
Епоха Путіна
З приходом Путіна до влади досягнення 90-х рр. поступово зійшли нанівець. У 2005 р. було припинено дію Договору про розмежування повноважень. Внаслідок тиску центральної влади Конституцію Башкортостану було поступово приведено у відповідність з Конституцією РФ, зокрема звідти прибрали згадку про «суверенітет» республіки. У 2015 році посаду президента скасували і замінили на «главу». Тож тепер «глава» фактично не відрізняється від рядових губернаторів інших регіонів Росії, якщо не брати до уваги символічні атрибути влади.
У 2010 р., коли президентом РФ був Дмитро Медведєв, Муртаза Рахімов покинув пост президента Башкортостану «за власним бажанням». Таким чином, він перебував на чолі Башкортостану майже 20 років. На відміну від свого татарського «колеги» Мінтимера Шаймієва, що пішов у відставку того ж року, Кремль не дозволив Рахімову обрати свого наступника і, таким чином, стати сірим кардиналом у республіці. Після своєї відставки він очолив благодійний фонд «Урал». Діяльність цієї організації фінансується за рахунок фінансового капіталу, отриманого від продажу приватизованих близьким оточенням екс-президента промислових гігантів регіону за час його правління у регіоні.
Новим президентом Башкортостану став Рустем Хамітов, більш лояльний до Кремля місцевий політик. За час його керівництва республіка втратила свій нафтовий комплекс, що скоротило ресурсні можливості республіки. Внаслідок довгого ланцюжка подій «Башнефть», яка слугувала регіону основним джерелом доходу, перейшла в управління держкорпорації «Роснефть», яку очолює близький друг Путіна Ігор Сечін.
У свою чергу, син першого президента, Урал Рахімов, як колишній голова «Башнефти» під загрозою кримінального переслідування був змушений виїхати з країни. Російська влада інкримінувала йому незаконну приватизацію нафтового гіганта, яка, за версією слідства, відбулася з використанням становища його батька. За останніми даними, Рахімов-молодший перебував у Австрії.
З 2019 року главою Башкортостану є Радій Хабіров, який раніше, з 2003 по 2008 рік, очолював адміністрацію президента Муртази Рахімова. За трохи більше, ніж 10 років, на чолі регіону змінилося три очільника. У контексті Росії – подія неординарна. Його правління характеризується посиленням репресій стосовно опозиційного національного руху Башкортостану, що призвело до фактичного його розгрому. Не в останню чергу такі дії очільника регіону були продиктовані бажанням консолідації влади.
У цей період голос місцевої політичної еліти остаточно став безликим. Показовим є випадок, який стався наприкінці 2015 року на тлі загострення російсько-турецьких відносин. У відповідь на збиття російського винищувача турецькими військами Москва наклала санкції на імпорт турецьких продуктів, а також ускладнила російським туристам можливість подорожувати до Туреччини. Крім цього, на території Росії було розпочато справжню антитюркську інформаційну війну. Так, у рамках цієї кампанії центральний уряд зажадав від національних суб’єктів (республік Алтай, Башкортостан, Саха (Якутія), Татарстан, Тива, Хакасія) припинення будь-яких контактів з «Тюрксой» (її ще називають тюркським аналогом ЮНЕСКО) – міжнародною організацією тюркської культури, що була заснована у 1993 році . Влада Башкортостану майже миттєво виконала цю вказівку. На відміну від того ж Татарстану, який зміг відстояти право на продовження відносин із Туреччиною.
З 2017 року у регіоні башкирська мова вивчається у школах факультативно, адже державні мови національних республік Російській Федерації стали необов’язковими для вивчення у школах. Очевидно це рішення центрального уряду прямо впливає на прискорення мовної асиміляції титульного народу республіки. Так, за даними ЮНЕСКО, становище башкирської мови – вразливе. Спостерігається масове скорочення її використання, особливо у публічній сфері. Згідно з соціологічними опитуваннями, у 2018 році трохи більше 72% башкир вважали рідною башкирську мову (майже 24% – російську), хоча у 2014 р. цей показник складав майже 90%.
Національні організації
На початку 90-х рр. у Башкортостані був доволі сильно розвинений національний рух, який концентрувався навколо Башкирського народного центру «Урал». До його складу входили відомі представники башкирської наукової та культурної інтелігенції. Вони виступали за збільшення представництва башкир у республіканських органах влади та вимагали термінових заходів щодо захисту башкирської мови. Також користувався популярністю Союз башкирської молоді, воєнізоване крило юних башкирських націоналістів. Регіональна влада всіляко підтримувала створення та розвиток цієї організації.
До кінця 90-их Рахімов повністю кооптував ці рухи до структури влади. Частина з їх членів долучилася до Всесвітнього курултаю башкир, який на сьогодні також фактично перетворився у придаток влади. Його роль мінімальна і зводиться до мовно-культурної політики, хоча він вважається головним суспільно-політичним органом башкирського народу.
У 2007 році на фоні відкату Росії до авторитаризму та посилення репресій на регіональному рівні постав Башкирський правозахисний рух «Кук буре» (припинив своє існування у 2017 р.). У фокусі його уваги були, зокрема, питання федералізму та мовної політики. Критики організації звинувачували її у зв’язках з кланом Рахімових. Буцімто, перший президент Башкортостану використовував її для того, щоб продемонструвати Москві, що тільки він може контролювати ситуацію у регіоні. У самій організації називали подібні закиди спланованою провокацією з метою дискредитації її діяльності.
Один із лідерів організації «Кук буре», Фаїль Алчінов, пізніше очолив «Башкорт» (2014 – 2020 рр.). У 2020 р. Верховний суд Республіки Башкортостан визнав цю організацію екстремістською та заборонив її діяльність, основна мета якої, крім мовно-культурних, полягала у захисті права башкирського народу на самовизначення та збереженні суверенітету Республіки. «Башкорт» налічував 18 філіалів у республіці та за її межами, користувався авторитетом серед башкирського населення. Чисельність активних членів оцінювалася до 1 тисячі. Один із лідерів організації, Руслан Габбасов, змушений був емігрувати у Литву, де отримав політичний притулок. Багато інших членів «Башкорту» наразі перебувають за ґратами. Перебуває за ґратами й один з найвідоміших представників башкирського національного руху Айрат Дільмухаметов за свою ідею нової, договірної федерації.
Варто зазначити, що на сьогоднішній день організована національна опозиція на території Башкортостану – фактично відсутня. Передусім варто зазначити, що діяльність національних партій у Росії заборонена на законодавчому рівні. Також не в останню чергу це пов’язано з запровадженням та посиленням кримінальної відповідальності за публічні висловлювання. Національних активістів переслідують: найактивніші з них або перебувають за ґратами, або емігрували. Через це відбувається подальша радикалізація їхніх поглядів.
Так, представники новоствореного «Башкирського Національного Політичного Центру» в еміграції (лідер – уже згаданий Руслан Габбасов) просувають ідею незалежності Башкортостану та проект його майбутнього устрою. Створення башкирської політичної нації – один із його важливих концептів. За задумом, вона має об’єднати всіх, хто вважає Башкортостан своїм рідним домом, а також має стати політичною основою та силою республіки у боротьбі за незалежність.
Висновки
Після початку повномасштабного військового вторгнення Росії в Україну для сепаратизму в Башкортостані відкрилося нове вікно можливостей. Втім, майбутнє становище регіону напряму залежить від результатів нинішньої війни. Поразка Росії або будь-який інший негативний сценарій (наприклад, «затяжна війна» з подальшими катастрофічними для економіки наслідками) може суттєво вплинути на легітимність путінського режиму та спровокувати його падіння. У свою чергу, це може привести до перебудови всієї російської політичної системи на засадах «справжнього» федералізму (на противагу нинішній путінській централізації). Цю гіпотетичну ситуацію, як нам видається, у першу чергу можуть використати на свою користь нинішні елітні та навколоелітні групи, що, власне, і спостерігалося в часи «параду суверенітетів» наприкінці існування СРСР. Радикали за рахунок теперішньої політичної ізоляції можуть залишитися на периферії, проте їхні вимоги згодом може кооптувати політичний мейнстрім.
Щодо проголошення незалежності, то для втілення даного сценарію необхідний розпад Росії на декілька національних утворень, адже Башкортостан ризикує залишитися анклавом, оточеним звідусіль Росією. Інакше довготривале існування нового державного суб’єкта навряд чи буде можливим.
