“В середу організація (ЮНІСЕФ) роздала майже 25000 пляшок води, гігієнічно-санітарні вироби та 10000 таблеток для очищення води” – йдеться в новині на сайті ООН.
Там також можна прочитати і про відправлення команд досвідчених працівників у пункти евакуації та транзиту (як видно з інтерв’ю з Олівією Хідон, МОМ (Olivia Headon, IOM))
На жаль, з огляду на масштаб катастрофи та критичну ситуацію з евакуацією людей, особливо на лівому березі, такий обсяг допомоги виглядає, м’яко кажучи, неадекватним. ООН знадобилося майже два дні, щоб включитися у гуманітарну допомогу, проте мова йде виключно про допомогу з роздачею води та інших засобів на тих територіях, які контролюються Україною.
Натомість від організацій на кшталт ООН, її агенцій та Червоного Хреста, які від самого початку повномасштабного вторгнення наполягають на своїй ролі посередників і платформ для діалогу у війні та стійко витримують нейтралітет у заявах, ми маємо право вимагати більш рішучого втручання саме там, куди українська влада, волонтери та служби не мають доступу – а саме до окупованих Росією територій лівого берега Херсонської області.
Окупаційна влада фактично кинула людей напризволяще і не тільки не допомагає, але й перешкоджає їхній самостійній евакуації та допомозі з боку України. На жаль, ми не бачимо не лише активних дій від великих міжнародних організацій щодо цього, але й навіть заяв, які б говорили про таку проблему, не бачимо навіть закликів до росіян, якими б марними вони не були…
Руйнування Каховської ГЕС вчергове підсвітило неспроможність великих міжнародних організацій до швидкого та ефективного реагування безпосередньо в зоні трагедії і там, де допомога найбільш необхідна.
Бачимо чергове підтвердження їх негнучкості та неповоротких внутрішніх бюрократичних механізмів. Також бачимо, що та допомога, яка надається, часто не відповідає запитам: як би там не було, але є достатньо багато організацій, які можуть роздавати воду і гігієнічні засоби в пунктах евакуації, натомість мало хто, крім ООН або Червоного Хреста, навіть потенційно може отримати доступ на окуповані території.
Тільки 8 червня, на третій день після катастрофи українське МЗС повідомило, що вдалося домовитись з ООН «про організацію груп для надання гуманітарної допомоги та евакуацію людей на окупованих територіях лівого берега Дніпра, якщо Росія надасть доступ і гарантії безпеки».
Зайве говорити, що така оперативність – це зовсім не те, що ми всі маємо право очікувати від міжнародних організацій. Великою мірою повторюється ситуація, про яку ми писали на початку квітня минулого року, обговорюючи реакцію ООН та інших міжнародних організацій на повномасштабне вторгнення.
Це знову ставить перед нами питання про роль ООН як гуманітарної організації.
Дослідження ШПА на цю тему – за посиланням.