Авторка: Олена Фінаєва, Школа політичної аналітики НаУКМА
Зображення: Українська Правда
Українські олігархи дуже скоро почнуть нагадувати міфічних героїв: ніби і люди, але з неймовірними силами у вигляді нескінченного запасу грошей та впливу через засоби масової інформації як на політиків, так і на їхніх виборців.
Вони вже давно не дають спокою ані урядовцям, ані активістам, ані звичайним громадянам. Їм присвячена навіть окрема сторінка у Вікіпедії. А з обранням на пост президента Володимира Зеленського їхнього впливу стали боятись ще більше. Тому не дивно, що запит суспільства та міжнародних партнерів на деолігархізацію стає все сильнішим.
Три кити для олігарха
Олігарх – це людина, яка одночасно володіє крупним бізнесом та має вплив на ухвалення рішень у владі (як у законодавчій чи виконавчій, так і у судовій). Часто ці рішення спрямовані на користь власних бізнесових інтересів. Також до цього переліку відносять і таку ознаку як володіння одним або кількома медіа.
Точний облік олігархів, на жаль, не ведеться. За одними даними, їх нараховують майже 30, за іншими – 11.
Однією з визначних рис олігархів є примноження ними свого бізнесу і збільшення статків за рахунок політичної підтримки. Виявом такої підтримки може бути ухвалення потрібних законів, отримання потрібних замовлень чи тендерів, захоплення державних підприємств. Останнє часто побудоване на монопольному контролі, який не тільки дозволяє встановлювати найвигідніші для олігарха тарифи, а й слугує певним важелем тиску на інші зацікавлені сторони.
“На мою думку, суто в економічному плані основу олігархату складають так звані політично пов’язані фірми. За даними дослідження, таких фірм в Україні налічується всього 2%, але на них припадає біля 20% загального обігу та 25% активів українських компаній. Завдяки політичним зв’язкам такі компанії отримують особливу економічну ренту, яку не можуть отримати інші економічні агенти, а суспільство несе відповідні втрати”, – пояснює доктор економічних наук Ігор Бураковський.
Оскільки Верховна Рада формує уряд, ухвалює закони та рішення щодо створення антикорупційних інститутів, отримуємо певний парадокс. З одного боку, олігархам дуже вигідно лобіювати власні інтереси через парламент. З іншого – саме він може боротись проти українських магнатів, впроваджуючи прозорі механізми взаємодії влади та регулюючи фінансування організацій та політичних партій.
Що пропонують у програмах партій?
Власне, страшне слово “деолігархізація” зустрічалось у програмах лише двох партій. Такими виявились “Голос” та “Сила і Честь”. Втім, три партії присвятили окремий розділ боротьбі з олігархами: “Голос”, “Громадянська позиція” та “Свобода”.
Партія Святослава Вакарчука збирається протидіяти одразу всім ознакам олігархічності. Для цього планують використати антимонопольне законодавство, державні регулятори, а також ввести вимоги до редакційної незалежності медіа.
“Це певний трикутник: володіння медіа, великим бізнесом та високий рівень впливу на політику. У нас доволі великий перелік заходів у цій сфері. Це, по-перше, персональна відповідальність за втручання в редакційну політику медіа власників та керівництва, По-друге, це примусове розділення монополій у стратегічних секторах та реальне запровадження механізму примусового розділення, який зараз не працює. По-третє, це повернення до питання про “майнову” люстрацію при прийомі на роботу в державні органи людей, які не можуть пояснити розбіжності суми статків та доходів за попередні роки”, – уточнив під час публічного обговорення пріоритетів партій кандидат у депутати від партії “Голос” Дмитро Романович.
“Громадянська позиція” зосередила свою увагу на грошовій частині боротьби з магнатами. Тому у своїй програмі запланувала поставити їм ультиматум: “або вони вестимуть чесний бізнес і сплачуватимуть податки, або шукатимуть для проживання іншу країну”.
“Свобода” також зосередила свою увагу на боротьбі з економічними стимулами розвитку олігархічних структур, а тому у політичній програмі передбачила ухвалення законів про офшори, заборону приватизації стратегічних підприємств, знищення корупційних схем формування тарифів і, звичайно, ліквідацію олігархічних монополій. Останнє стало частим пунктом програм і інших партій, незважаючи на відсутність окремого розділу про деолігархізацію в документі.
Так, про демонополізацію, ефективну антимонопольну політику, усунення чи боротьбу з монополіями у своїх програмах зазначили 6 з 12 проаналізованих партій: “Батьківщина”, “Опозиційна платформа – За життя”, Об’єднання “Самопоміч”, “Сила і Честь”, “Українська стратегія Гройсмана” та “Слуга народу”.
У програмі партії “Слуга народу” боротьба з олігархами у контексті медіа згадується опосередковано, де у планах партії зазначене позбавлення власників ЗМІ “можливості впливати на те, що говорять чи пишуть журналісти”.
Партія “Європейська Солідарність” також прямо не зазначила нічого про деолігархізацію, проте згадала у програмі про боротьбу з офшорами через прийняття змін до податкового законодавства.
Таким чином, чітко свої кроки у боротьбі з впливом магнатів зазначили лише дві партії: “Голос” та “Свобода”. Ще 7 прописали боротьбу з монополіями та офшорами як частину економічної політики. У програмах “Радикальної партії Олега Ляшка” та “Опозиційного блоку” жодних планів щодо боротьби з офшорами олігархів виявлено не було.
Що ще говорять представники партій?
Зважаючи на всю небагатослівність політичних програм щодо вирішення проблеми впливу олігархів в Україні, під час однієї з публічних дискусій ми уточнили у представників 6 партій, які три конкретні кроки майбутні парламентарі планують вжити для деолігархізації.
Представники “Голосу” виявились послідовними та лише підтвердили те, що написане у їхньому офіційному документі: робота з редакційною політикою та власниками, розділення монополій та майнова люстрація під час прийому на роботу на держслужбі.
Галина Третьякова від “Слуги народу” представила більш цілісний концепт, також зазначивши необхідність працювати над усіма трьома атрибутами олігархів: “Олігарх – це бізнес, ЗМІ і влада. Я думаю, що ми приписали олігархам невластиву функцію ще тоді, коли там, десь, колись та щось приватизували… Бізнес треба робити не ренто-орієнтованим. Засоби масової інформації: стимулювати розвиток суспільного телебачення, причому навіть його частину можна акціонувати. Влада: не допускати олігархів до влади. І як тільки ми розірвемо цей ланцюжок, ми отримаємо бажаний результат”.
Необхідність “бити по всім фронтам” підтримав і представник “Батьківщини” Сергій Соболєв. Депутат досить докладно розповів про методи нівелювання впливу олігархів: через заборону прямої партійної реклами в медіа та контролю над фінансуванням партій з приватних фондів та груп.
Фінансові стимули представник “Батьківщини” пропонує прибирати через запровадження жорсткого антимонопольного законодавства (що співзвучне з написаним у програмі), податкове законодавство та деофшоризацію.
Ніна Южаніна з “Європейської Солідарності” запропонувала почати боротьбу з олігархами саме з економічної складової – з розмитої податкової бази: “На мій погляд, все, що тільки було названо [представниками партій “Слуга народу” та “Голос”], насправді створює можливості для деолігархізації. Але треба почати з того, що можливості олігархів витікають з володіння великими грошима, що дозволяє їм утримувати і ЗМІ, і владу, і всі робити інші речі. Тому найголовніше завдання – це імплементація європейського законодавства з наголосом на імплементацію заходів по боротьбі з розмиванням податкової бази. А саме податкові дані дають нам уявлення про статки всіх, і тоді “сила” цих трьох складових значно зменшиться і з часом зникне назавжди”.
Серед інших засобів депутатка вказала усунення можливостей ухилення від оподаткування та деофшоризацію.
Голова Правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський застеріг, що у такої стратегії, ймовірно, виникнуть проблеми з реалізацією:
“Проблема офшорів та розмивання податкової бази вже давно стала глобальною. Тому її неможливо вирішити без активної співпраці в різних форматах. Ця співпраця передбачає не тільки обмін інформацією, але й запровадження відповідних принципів, стандартів та механізмів у національне законодавство та регуляторну практику. І якщо ми ще це якось робимо – так чи інакше приєднуємось до міжнародних домовленостей, – то з дотриманням власних зобов’язань та рішень дуже часто якось не складається”.
Напрям “Європейської Солідарності” підтримала і “Сила і Честь”, наголосивши на проблемі доступу до державних активів. “Перше питання – це гроші, а друге – це контроль… Згадаймо виборче законодавство. Йдеш в політику – треба передавати бізнес. Що стосується таких галузей як виробництво добрив тощо, то тут або галузь треба демонополізувати, або регулювати правила “входу-виходу”, рентабельність та прибутковість”, – підсумував представник партії Іван Мірошниченко.
“Українська стратегія Гройсмана” переконана, що з олігархами треба боротись перш за все у правовому полі та за допомогою антимонопольних інституцій. “Я хочу сказати, що останнім часом боротьба з олігархами схожа на прояви необільшовизму. Треба до цих речей дуже обережно підходити, щоб ми не створили у процесі боротьби з олігархами нового олігархічного класу. Тому ми вважаємо, що сьогодні з олігархами треба розмовляти в правовому полі. Це сплата ними податків і, якщо можливо, їх дооподаткування, дотримання правил БЕПС, розвиток антимонопольного законодавства”, – говорить представник партії Сергій Марченко.
Тож що долати першим: гроші, ЗМІ чи владу?
Таким чином, наразі у майбутньому парламенті конкуруватимуть дві стратегії боротьби з українськими магнатами: або одночасна дія у всіх трьох сферах, або усунення лише економічної складової.
“Очевидно, що місце олігархів в українському суспільстві (і про це говорили представники практично всіх політичних партій під час дебатів) визначається трьома чинниками: гроші, контроль за медіа та доступ до політичної влади. І вирішення проблеми олігархів має лежати в цих трьох сферах. Адже фактично ми маємо справу з необхідністю реформувати державу як інститут, головна функція якого захищати суспільні інтереси”, – підсумовує член об’єднання Виборча Рада Ua Ігор Бураковський.
Тим не менш, експерт наголошує, що до уваги варто взяти кілька обставин.
По-перше, оскільки великі олігархи є також великими платниками податків та роботодавцями, державі варто приділити увагу бізнес-клімату. Такі підприємства, як і будь-який бізнес в Україні, цілком мають право на “нормальні правила гри” від держави та захист власних інтересів на внутрішніх ринках. Для цього, вважає економіст, необхідно створити “чіткий та прозорий механізм лобіювання економічних інтересів підприємців, який існує, наприклад, у США”.
Другим пунктом експерт наголосив на необхідності створення законодавства у боротьбі проти політичної корупції та запровадженні відповідних процедур врегулювання конфлікту інтересів і покарання винних.
“І наостанок. В сучасних українських політичних (особливо передвиборчих) дискусіях практично не говориться про те, що сьогодні розробка та реалізація державної політики в будь-якій сфері – це, передовсім, величезний інтелектуальний виклик,” – підсумував економіст.
Свого часу ще один експерт, кандидат економічних наук Віктор Барановський зазначив, що проблему з олігархами в Україні неможливо подолати по суті. Експерт також наголосив, що деолігархізація “базується на боротьбі з лобізмом, фаворитизмом, протекціонізмом і впливом на прийняття рішень”.
“На споживчому рівні суспільство хотіло б реалізації революційних гасел: забрати незаконно здобуте і повернути народу, тобто націоналізації! Всі мріють побачити, як мільярдні доходи починають працювати на народ та повертаються в Україну. Але це в капіталістичній системі – утопія”, – пише пан Віктор.
Проте, на думку фахівця, обмеження олігархізації в Україні все-таки можливе за умови виконання 6 кроків, серед яких кадрова селекція, прозорість законотворчості та бюджетної діяльності, продовження люстрації, гарна робота антикорупційних органів та якісно новий склад парламентарів.
Матеріал створено на основі серії дискусій “Усвідомлений вибір” громадським об’єднанням Виборча Рада UA за підтримки Школи політичної аналітики НаУКМА в рамках Програми сприяння громадській активності “Долучайся!”, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні, а також за підтримки Міжнародного Фонду “Відродження”.
Опубліковано на порталі Українська Правда. Вибори-Вибори:
https://vybory.pravda.com.ua/articles/2019/07/17/7150038/