Одна і та ж дія чи подія може викликати різні оцінки, що пояснюється часто не стільки різним ставленням до однієї події, скільки неоднозначністю самої події.
Це “ТИЖДЕНЬ”, інформаційно-аналітична програма Національного радіо.
Ведучий програми Сергій Фісюн.
Цього ж тижня, говорячи про різні події та різні оцінки, доречно згадати:
- про коаліцію в парламенті, яка формально-офіційно вже є, але фактично якої можливо і немає, що й позначається на оцінках;
- про газ для України, який буде, але не відомо за якою ціною, що теж продукує і різні оцінки, і різні припущення;
- про вибори в Росії, які цікаві не стільки просто результатом, скільки рівнем його переконливості, що й визначить і оцінки дій учасників парламентських виборів, і логіку дій учасників президентських виборів;
ВЕД.: Президент України Віктор Ющенко в своїх оцінках українських газових проблем та перспектив, був цими днями оптимістично-обнадійливим, але не конкретним. В інтерв”ю Бі-Бі-Сі він запевнив, що “сьогодні в України є способи, сприйнявши обставини, які складаються на газовому ринку, серйозно їх пом”якшити через відповідні ініціативи”. І наголосив, що про них зможе говорити днів через сім-вісім. Після чого знову ж таки оптимістично запевнив, що “у питанні врегулювання газових поставок ми сьогодні маємо досить ясну і досить чітку перспективу”. Чому саме про все поки що несказане глава держави зможе говорити через сім-вісім днів зрозуміло. Сам же Віктор Ющенко пояснив, що тільки-но у Росії закінчаться парламентські вибори, наступний тиждень він відведе уряду для того, щоб всі речі заформалізувати і поставити підписи. Правда, ще точно невідомо, якому саме уряду випаде ця почесна місія – нинішньому чи новому.
Через два місяці і сім днів після парламентських виборів для України це залишається і питанням, і проблемою. Але ось те, що в Росії через сім-вісім днів після парламентських виборів буде з ким вирішувати газові проблеми – тут питань не виникає. На тамтешніх парламентських виборах сюрпризів великих не очікується. Ну хіба що після другого грудня з”ясується, що в парламент потрапило не чотири, як могло і очікувалось, а всього три політичні сили – “Єдиная Россия”, комуністи та ЛДПР, без “Справедливой России”, яка може не подолати семивідсотковий бар”єр. Чи ще одна інтрига - “Єдиная Россия” візьме на 5-10 відсотків менше чи більше, аніж усіма очікувалось чи кимось планувалось. Головний результат так чи інакше відомий – нинішня російська влада залишиться при владі. Ну хіба що якісь висновки перед президентськими виборами за результатами виборів парламентських доведеться роботи.
Про вибір, який є, і вибір, якого за великим рахунком немає – експерт Школи політичної аналітики при Національному університеті “Києво-Могилянська Академія” Петро Бурковський.
БУРКОВСЬКИЙ: Виборчий та політичний процес у Росії позбавлений тієї інтриги, яка постійно присутня на українських виборах. В Україні влада не здатна ні забезпечити потрібний результат, ні спрогнозувати реальний підсумок виборів. А от у Росії протягом 2003-2004 років сформувалася електоральна традиція, згідно якої вибори відбуваються під диктовку партії влади. Які цілі перед собою ставить російська політична еліта на парламентських виборах другого грудня? По-перше, Володимир Путін прагне продемонструвати російській еліті свою могутність та докази лояльності більшості росіян його режиму. Результат виборів має показати, що політична верхівка без Путіна нічого не варта. З цієї точки зору, повчальною може стати доля Партії “Справедливая Россия”, яку очолює голова Верхньої палати російського парламенту і лояльний до Путіна політик Миронов. Зараз цей проект знаходиться на межі 7-відсоткового бар”єру. І його непотрапляння в Думу буде гарним уроком для тих соратників Путіна, які вже планували взяти владу в свої руки після його відставки. По-друге, виборча компанія в Державну думу Росії є по-суті тестом для Путіна і для партії влади на здатність забезпечити спадкоємцю перемогу вже в першому турі президентських виборів, які відбудуться у березні наступного року. Влада сподівається, що в ході парламентської кампанії будуть виявлені слабкі місця та прорахунки “Єдиной России”, тобто проблемні регіони, в яких протестний електорат становить більше 25 відсотків, або явка складає менше 50 відсотків. До другого березня, дня виборів нового президента Російської Федерації, ці недоліки будуть форсовано виправлятись. Російська влада прагне не допустити другого туру виборів, щоб не дати шанс протестному електорату проголосувати назло Путіну і чинній еліті і дати йому шанс підтримати будь-яку альтернативну фігуру. По-третє, партія влади змагається за отримання не звичайної, а конституційної більшості у Державній думі. Ця більшість необхідна для внесення змін у Конституцію Росії з метою передачі більшості повноважень прем”єр-міністру. Адже в такому разі у Путіна з”являється можливість контролювати ситуацію в країні, не займаючи посаду Президента і не маючи жодних обмежень щодо тривалості перебування у владі. Загалом виборча кампанія в Росії відбувається за тими ж зразками і сценаріями, за якими проходили президентські вибори в Україні у 2004 році. Відмінність тільки в тому, що у Путіна, як в універсального кандидата від влади, немає суперників. В усьому іншому використовуються вже добре відомі методи впливу на виборців та підготовки фальсифікації результатів виборів. Зокрема, станом на кінець листопада Центрвиборчком Росії видав більше семисот тисяч відкріпних посвідчень. У багатьох регіонах Росії людей змушують голосувати за місцем роботи або навчання, не зважаючи на вихідний день. Виборчі дільниці створюються у таких непередбачуваних місцях, як вокзали, ринки. Голосувати змушують навіть бомжів. Все це, на думку опозиціонерів, свідчить про підготовку масового вкидання бюлетенів на користь пропутінської “Єдиной России”. Широко застосовується адміністративний ресурс. Наприклад, через суди знімаються з реєстрації популярні регіональні лідери, які становлять конкуренцію “Єдиной России”. Правоохоронні органи затримують агігаторів опозиційних партій, знищують тиражі газет і агітматеріалів, в яких критикуються Президент і його партія. Водночас варто наголосити, що опозиція в Росії є слабкою і практично не відіграє помітної ролі в політичному житті. Незважаючи на це, Кремль її переслідує і придушує, оскільки навіть мінімальні і відкриті протестні дії руйнують ідилічну телекартинку. Останньою резонансною подією став арешт одного з лідерів об”єднаної опозиції відомого шахіста Гаррі Каспарова. Проте це лише окрема подія у довгому ланцюжку подібних силових акцій влади, які та проводить з 2005 року, побоюючись “кольорової” революції у Росії. Не менш цікаво поглянути на те, що ці вибори означають для простих росіян. Згідно з соціологічними дослідженнями більшість російських громадян щиро вірять в те, що саме Путін, завдяки своїм особистим якостям, зміг повернути втрачену велич, зупинити зростання бідності та покласти край війні на Кавказі. Водночас більшість росіян визнають, що корупція в державному апараті стала ще більшою, а захищеність від владного свавілля так і не з”явилася. Вибори в Росії не матимуть впливу на зовнішню політику держави, оскільки після них при владі залишаться ті ж постаті, які сформували політику стосовно України в останні п”ять років. Це означає, що Кремль знову і знову буде використовувати методи м”якого, тобто інформаційного, культурного, і жорсткого, тобто політичного, енергетичного і військового тиску на Україну. Пріоритетами російської політики в Україні залишаться: запровадження російської мови як другої державної, отримання контролю над стратегічними підприємствами, в першу чергу в енергетичній галузі, всебічна підтримка політичних сил, які виступають за цілковиту економічну реінтеграцію з Росією.
