Дослівно термін “evidence-based” означає “той, що базується на доказах”, і у нас він відомий, у першу чергу, в контексті медичної практики як “доказова медицина”. Як у випадку медицини, так і в політиці та політичній аналітиці, ця концепція має два аспекти:
по-перше, під доказовою політикою можна розуміти впровадження органами влади та державними установами на різних рівнях тих заходів і програм політики, ефективність, доцільність та корисніть яких доведені практикою та підкріплені дослідженнями.
по-друге, доказову політику можна розуміти і як методологію впровадження політики, в основі якої лежить особливий - доказовий підхід. Це означає, що на кожному етапі циклу політики здійснюється його ґрунтовне опрацювання за кількома параметрами - від постановки самої проблеми політики (чому це - проблема? в яких країнах і контекстах вона визнається проблемою, а в яких на неї не звертають увагу?) до розробки можливих заходів (де і як над цією проблемою працювали? які є успішні приклади вирішення цієї проблеми? які заходи виявилися ефективними, а які - ні і чому?).
У медицині до появи доказової практики протягом багатьох століть у своїй професійній діяльності лікарі керувалися лише власними знаннями та, великою мірою, здогадками. Лікарі також спиралися на праці древніх філософів та алхіміків, погляди яких на організм людини та її здоров'я сторіччями не піддавалися сумніву. Натомість доказова медицина змінила погляд на лікування - важливим став не тільки і не стільки авторитет мудрого алхіміка чи вправного цирульника у певній галузі, а емпіричні докази на основі клінічних досліджень, які підтверджують, що, приміром, саме така схема лікування саме такими ліками допоможе людині одужати.
Такого ж підходу потребує і політика, в якій можна відійти від своєрідного “принципу вождизму”, за якого авторитетність політика чи лідера автоматично сприймається як доказ того, що запропонована ним політика буде ефективною. Ефективність, доцільність та корисність програм політики потребують доказів, здобутих в результаті досліджень досвіду інших країн чи інших галузей політики. Це ж стосується і доказової політичної аналітики, яка має ґрунтуватися не лише на теоретичних розробках чи розмірковуваннях про “добро і зло”, а мати в основі аналітичного матеріалу емпіричні докази.
