У квітні цього року Президент України Петро Порошенко заявив про те, що українська церква має реальний шанс отримати статус церковної незалежності – автокефалії. Реакція суспільства була неоднозначною: одні, переважно патріотично налаштовані сили, підтримали, інші розпочали активну кампанію з протидії, проте більше третини українців поставилась байдуже до цієї ідеї [1].
На перший погляд, питання автокефалії – суто церковне, тож мало б хвилювати ту відносно невелику соціальну групу українського суспільства, що називається «практикуючі православні», плюс духовенство. Разом з тим, церква, як соціальний інститут, завжди і всюди є частиною суспільства, а тому пов’язана як з державою, так і з політикою. В час, коли Україна боронить свої кордони на війні, кожен фактор, що впливає чи може вплинути на національну безпеку, є вкрай важливим: від цього залежить подальше існування держави. Чи можна вважати процес отримання Томосу (документу/указу) про автокефалію української церкви – одним з таких факторів?
- Визнання автокефального (незалежного) статусу для православної церкви в Україні передбачає об’єднання трьох структур – Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви та частини УПЦ Московського патріархату.
Якщо з УПЦ КП та УАПЦ все більш-менш зрозуміло, то на питання щодо кількості охочих відійти від Московського патріархату поки ніхто точної відповіді не дав. Митрополит Черкаський і Канівський Софроній (УПЦ МП) у своєму інтерв’ю заявив про близько десятьох єпископів цієї церкви, які підтвердили свою автокефалістську позицію підписами у зверненні до Константинополя [2]. Що ж стосується вірян УПЦ МП, то майже чверть їх підтримує ідею отримання автокефалії (що однозначно означає вихід з МП), практично стільки ж мають байдуже ставлення до цього питання, а 13% не сформували власної позиції [3]. Таким чином, існує вагомий потенціал для об’єднання українських православних в одну церкву,
Що це дає? Більшу єдність у суспільстві, менше інструментів для політичних маніпуляцій.
- Утворення єдиної помісної православної церкви в Україні, визнаної Константинопольським патріархатом та іншими світовими церквами, значною мірою зменшить вплив Росії на українське суспільство.
Так, Московський патріархат продовжить своє існування та діяльність, оскільки ніхто не може (і не повинен, якщо Україна – правова держава) забороняти цього. Проте зменшення кількості вірян, духовенства, храмів цієї структури Російської православної церкви значно знизить її вагу у суспільних процесах.
Що це дає? Зменшення соціальної бази УПЦ МП, послаблення опосередкованого впливу російської влади на українців.
- Об’єднана українська церква обіцяє стати однією з найбільших православних церков у світі.
Значна частина мирян, зокрема православних віруючих, не знає, що сьогодні в офіційному списку православних церков (так званий, диптих) такої церкви, як УПЦ, немає взагалі. Це пов’язано з невизнаністю УПЦ КП і УАПЦ та належністю УПЦ МП до структури РПЦ (яка є в цьому списку). Станом на 1 січня 2018 року УПЦ КП та УАПЦ разом мали близько 5,9 тис. приходів (що вже більше, ніж у 4 найдавніших та найбільш шанованих православних церков), до яких, у разі отримання Томосу про автокефалію, ще долучиться якась частина з 12 тис. приходів УПЦ МП [4]. В такому разі українська церква не просто увійде до диптиху, але і буде другою за кількістю приходів у світі після РПЦ.
Взагалі низка держав, в яких православні складають критичну меншість, мають свої незалежні православні церкви. Наприклад, Албанія, де лише 7% населення називають себе православними [5], отримала автокефальну церкву ще у 1937 році; Польща з 1,3% православних – у 1924 році; Православна церква Чеських земель і Словаччини, кількість вірян якої складає менше 1% [6] від населення Чехії та Словаччини разом узятих – у 1998 р.
Що це дасть? Затвердження правосуб’єктності української церкви на світовій православній арені, послаблення позицій РПЦ та дружніх до неї церков і посилення «грецького блоку» на чолі з Константинополем.
Автокефалія – це не просто питання статусу церкви. У XIX столітті, коли православний світ переживав чергову хвилю автокефальних рухів, у Європі активно йшов один політичний процес – становлення політичних націй [7]. І новостворені національні (помісні) церкви ставали однією з ознак того, що нація відбулась. Так, світ за два століття змінився: значення націй-держав та й церкви значною мірою знизилось. Проте Україна переживає ці процеси саме зараз. Попри ліберальний контекст, утвердження політичної (!) нації і національної церкви є важливими для подальшого збереження нашої держави та її розвитку у відповідності до сучасних тенденцій.
Антон Суслов,
аналітик, заступник керівника Школи
політичної аналітики НаУКМА
Андрій Ференс,
графічний дизайнер Школи
політичної аналітики НаУКМА
[1] Створення помісної автокефальної православної церкви в Україні: що думають українці? // Фонд «Демократичні ініціативи» ім. І. Кучеріва – https://dif.org.ua/article/stvorennya-pomisnoi-avtokefalnoi-pravoslavnoi-tserkvi-v-ukraini-shcho-dumayut-ukraintsi
[2] Митрополит УМЦ МП Софроній: Ті, хто не захоче до єдиної церкви, стануть РПЦ за кордоном. І там хай хоч Путіну моляться // Главком – https://glavcom.ua/interviews/mitropolit-sofroniy-do-desyati-jepiskopiv-upc-mp-pidtrimuyut-zvernennya-do-konstantinopolya-pro-avtokefaliyu-497234.html
[3] Там само.
[4] Звіт про мережу церков і релігійних організацій в Україні станом на 01.01.2018 р. // Міністерство культури України – https://risu.org.ua/ua/index/resourses/statistics/ukr_2018/70440/
[5] Poland // The World Factbook – https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/geos/pl.html
[6] The Orthodox Church in Czech and Slovak Republics // CNEWA – http://www.cnewa.org/default.aspx?ID=26&pagetypeID=9&sitecode=hq&pageno=2
[7] Автокефалія та її український випадок / Кирило Говорун // Православ’я в Україні – http://orthodoxy.org.ua/data/avtokefaliya-ta-yiyi-ukrayinskiy-vipadok.html
