Адреса
м. Київ, вул. Волоська 12/4, 7 корпус НаУКМА, ауд. 409 (4 поверх)
Відповімо на ваші питання
Слідкуйте за новинами
Як відреагували на статтю Путіна про Другу світову

Як відреагували на статтю Путіна про Другу світову

Вперше опубліковано на сайті журналу “НВ”

Максим Яковлєв
Доцент, кандидат політичних наук, директор Школи політичної аналітики НаУКМА

Дехто відверто порівнює свої враження від статті зі спогадами про читання радянських підручників з історії про Другу світову. Справді — мало чого нового. Та є моменти, на які варто звернути увагу.

Основна реакція, яку викликала стаття президента Росії Владіміра Путіна про результати та уроки Другої світової війни у National Interest: нічого нового — ми це вже чули. Нічого нового про загальну позицію чинної російської влади, яка звучить так: «СРСР все робив правильно», «СРСР врятував світ від нацизму», та варіації на тему ще однієї важливої тези про найвидатнішого, згідно зі всеросійськими опитуваннями, діяча Росії всіх часів і народів — Сталіна, який сприймається широкими верствами як «ефективний менеджер», особливо у питаннях війни та миру. Зі статті можна дізнатися про те, який поганий Захід — бо не зміг побачити загрозу, не міг її зупинити, а тим більше не хотів чути попередження від тогочасної радянської влади і т.д. Усе це ми вже чули. Дехто відверто порівнює свої враження від прочитаної статті зі спогадами про читання радянських підручників з історії про Другу світову. Справді – мало чого нового, попри нові архівні матеріали, на які посилається Путін.

Утім, якщо за змістом стаття не нова, то все ж є два аспекти, на які варто звернути увагу. Перше — що стало причиною її написання? Зрозуміло, що до роковин нападу на Радянський Союз, напередодні військового параду стаття видається цілком доречною. Однак заяву про її написання Владімір Путін зробив ще в грудні минулого року. Наприкінці минулого року очільник Кремля на різних майданчиках щонайменше тричі нестримно висловлював своє обурення з приводу ухваленої 19 вересня 2019-го резолюції Європарламенту «Про важливість збереження історичної пам’яті для майбутнього Європи». Серед співавторів цього документу були колишній президент Румунії Траян Бесеску та колишній міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський; «за» проголосували 535 депутатів, «проти» — лише 66. Документ настільки роздратував п. Путіна, що він навіть назвав його «безпардонною брехнею» («беспардонной ложью»). Так, сучасна Росія згадувалася в ньому — зокрема в контексті того, що на засудження заслуговують обидва тоталітарних режими — нацизм та сталінізм, і що курс російського керівництва на «обілення» злочинів комуністичної влади однозначно не веде цю країну до якоїсь ефемерної «демократії», саму ідею якої в Росії давно вже дискредитовано, а заважає її примиренню та мирному співіснуванню в сім’ї європейських народів.

У своїй статті Владімір Путін згадав цей документ. На його думку, це — демонстрація відвертого наміру «знищити післявоєнний світовий порядок». Про який же порядок йдеться? Який порядок СРСР отримав від Другої світової війни? Вочевидь, для країн центрально-східної Європи це в першу чергу потрапляння не просто під вплив СРСР, а, по суті, перетворення їх на керованих із Кремля маріонетко-васалів.

Я навмисно вживаю термін іншої історичної епохи — «васал». В інтерв’ю впливовому німецькому виданню Frankfruter Allgemeine Zeitung (як кажуть про його впливовість самі німці: «може, його читають і не так багато людей, але ці люди — дуже важливі») у березні 2014-го року тодішній президент Болгарії Росен Плевнелієв дуже чітко артикулював кілька тез: «Росія — націоналістична та агресивна держава» (цю цитату було обрано як заголовок інтерв’ю), «Москва впроваджує якусь політику часів великих держав ХІХ століття», а також те, що Владіміру Путіну треба засвоїти нові реалії: світ більше не функціонує за принципом великих імперій та периферій, якій змушені підкорюватися цим імперіям. На думку Росена Плевнелієва, Росії слід навчитися «мати партнерів, а не васалів». Мабуть, з позиції очільника Кремля, дуже образливою є позиція Польщі, країн Балтії та України, які всіляко намагаються вийти з-під сфери російського (нео)імперського впливу та вперто не погоджуються на роль сучасних «васалів». Справді, світ сьогодні не дуже схожий на той двополярний світ, що утворився після Другої світової війни, в якому сфери впливу між собою ділили США та СРСР, тому, можливо, про перегляд саме цього — вже неіснуючого — світового порядку говорить Владімір Путін.

Другий цікавий момент — це сприйняття вже згаданої резолюції та багатьох інших заяв керівництва різних країн, які не поділяють радянську, а, відповідно, і сучасну російську версію історії. Владімір Путін не соромиться називати їх не менше як інформаційними нападами на Росію, мета яких полягає в тому, щоб викликати в цієї країни почуття провини і змусити виправдовуватися. З одного боку, ця позиція зрозуміла — ми й так знаємо позицію Кремля, що СРСР все робив правильно, однак момент своєрідного когнітивного дисонансу криється в тому, що саме такими методами сучасна російська влада і виправдовує свою (нео)імперську політику.

Росія — агресор, який намагається удавати з себе жертву, вимагає до себе співчуття, розуміння. Росія не нападає, але стає лише на захист — насамперед своїх російськомовних «співвітчизників», спільної історичної спадщини тощо. А кому, як не російським ЗМІ, «фабрикам троллів» та хакерам краще знати про інформаційні атаки? Однак тепер ми чітко знаємо, на які інформаційні «вкиди» гостро реагує Кремль, тому з політикою декомунізації в кишені ми маємо свій особливий «козир».

У цілому, вочевидь, добре, що більшість оглядачів не лише в Україні відреагували на статтю Владіміра Путіна без інтересу чи ентузіазму — «ми це все чули». Байдужість — найгірша реакція. Серед усього іншого, в статті він обвинувачує Лігу націй та взагалі «європейський континент» в тому, що неодноразові заклики Радянського Союзу «сформувати рівноправну систему колективної безпеки» не були почуті. Мабуть, у розумінні очільника російської держави історію все ж можна переглядати і переписувати — попри те, що він на словах виступає проти цього.

Історики оперують фактами та подіями, а от інтерпретаціями фактів і подій займаються всі інші, в тому числі й політики. Якщо Владімір Путін своїм опусом закликає світових лідерів учергове переглянути сучасний світовий порядок, створити чи повернутися до якогось іншого, в якому знову будуть свої «полюси», неоімперії зі своїми васалами, так би мовити «відмотати» історію до часів повоєнного порядку з чітко визначеними сферами впливу наддержав, тоді для нас — українців — холодна та байдужа реакція на його статтю з очевидністю є маленькою перемогою.