У своїх виступах на телебаченні Президент неодноразово наголошував, що реформування Конституції наблизить Україну до європейських стандартів демократичного правління. Як не згадати постер часів всенародного обговорення президентських ініціатив: “Хочеш жити як в Європі – обирай ...” Проте, далеко не всі зміни до Конституції України можна охарактеризувати як “європейські”. 

По-перше, у ст. 83 проекту Закону “Про внесення змін та доповнень до Конституції України” №3207 йдеться про створення та засади діяльності “постійно діючої більшості”. Дане формулювання є некоректним з точки зору досвіду європейського парламентаризму, оскільки воно позбавляє парламент можливості адекватно реагувати на зміни політичного курсу фракцій, що входять до більшості. Наприклад, дане формулювання унеможливлює такі прийнятні в європейській політичній практиці види діяльності фракцій як формування нової більшості (непов’язане із черговими виборами) – відповідно, формування нового уряду, вихід фракцій з більшості, формування уряду меншості. 

По-друге, п.6 ст. 81 (про позбавлення мандатів тих депутатів, які перейшли до іншої фракції) президентського законопроекту містить небезпеку встановлення диктатури партійного керівництва щодо рядових членів фракції, оскільки підставою позбавлення депутатського мандата є рішення “вищого керівного органу політичної партії (виборчого блоку партій)”. Дана норма є актуальною сьогодні, проте в майбутньому вона здатна відігравати негативну роль. У практиці провідних європейських країн (Франція, Німеччина, Великобританія) така норма є забороненою, оскільки депутат є формально відповідальним виключно перед народом (а не перед керівництвом партії) і у своїх діях керується голосом свого сумління. 

По-третє, у ст. 85 відсутня можливість подання народними депутатами запиту до Президента України. Проте, дана норма передбачена п.34 ст.85 чинної Конституції. У разі ухвалення президентського законопроекту змін до Конституції депутати будуть позбавлені можливості задати Президенту навіть тривіальне шекспірівське питання: “Чи все гаразд у королівстві данськім ?” Напевно, найбільше від цього постраждає Микола Томенко, який вже неодноразово “тероризував” своїми запитами не тільки Президента, а й інші центральні виконавчі органи влади, Генпрокуратуру та Адміністрацію Президента. 

По-четверте, у статті 76 президентського законопроекту не збережено норму ст. 76 чинної Конституції про те, що депутати “обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування”. Щоправда, дану норму можна прописати у Законі “Про вибори народних депутатів України” на “пропорційній основі”. Однак, поки що такого закону не існує. Також невідомо чи згадають його майбутні автори про дану норму, яка фактично забезпечує на найвищому рівні основні принципи проведення демократичних виборів. 

Пропрезидентський законопроект за своїм призначенням покликаний прокласти Україні дорогу у “світле європейське майбутнє”. Проте, факт прокладання дороги в Європу “азіатським” способом викликає сумніви і тривогу. Ще більше засмучуєшся, коли усвідомлюєш, що рупором такого “прокладання” є всенародно обраний Президент України. Тому, залишається сподіватись лише на мудрість українського народу та його представників (народних депутатів).

У своїх виступах на телебаченні Президент неодноразово наголошував, що реформування Конституції наблизить Україну до європейських стандартів демократичного правління. Як не згадати постер часів всенародного обговорення президентських ініціатив: “Хочеш жити як в Європі – обирай ...” Проте, далеко не всі зміни до Конституції України можна охарактеризувати як “європейські”. 
По-перше, у ст. 83 проекту Закону “Про внесення змін та доповнень до Конституції України” №3207 йдеться про створення та засади діяльності “постійно діючої більшості”. Дане формулювання є некоректним з точки зору досвіду європейського парламентаризму, оскільки воно позбавляє парламент можливості адекватно реагувати на зміни політичного курсу фракцій, що входять до більшості. Наприклад, дане формулювання унеможливлює такі прийнятні в європейській політичній практиці види діяльності фракцій як формування нової більшості (непов’язане із черговими виборами) – відповідно, формування нового уряду, вихід фракцій з більшості, формування уряду меншості.
По-друге, п.6 ст. 81 (про позбавлення мандатів тих депутатів, які перейшли до іншої фракції) президентського законопроекту містить небезпеку встановлення диктатури партійного керівництва щодо рядових членів фракції, оскільки підставою позбавлення депутатського мандата є рішення “вищого керівного органу політичної партії (виборчого блоку партій)”. Дана норма є актуальною сьогодні, проте в майбутньому вона здатна відігравати негативну роль. У практиці провідних європейських країн (Франція, Німеччина, Великобританія) така норма є забороненою, оскільки депутат є формально відповідальним виключно перед народом (а не перед керівництвом партії) і у своїх діях керується голосом свого сумління.
По-третє, у ст. 85 відсутня можливість подання народними депутатами запиту до Президента України. Проте, дана норма передбачена п.34 ст.85 чинної Конституції. У разі ухвалення президентського законопроекту змін до Конституції депутати будуть позбавлені можливості задати Президенту навіть тривіальне шекспірівське питання: “Чи все гаразд у королівстві данськім ?” Напевно, найбільше від цього постраждає Микола Томенко, який вже неодноразово “тероризував” своїми запитами не тільки Президента, а й інші центральні виконавчі органи влади, Генпрокуратуру та Адміністрацію Президента. 
По-четверте, у статті 76 президентського законопроекту не збережено норму ст. 76 чинної Конституції про те, що депутати “обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування”. Щоправда, дану норму можна прописати у Законі “Про вибори народних депутатів України” на “пропорційній основі”. Однак, поки що такого закону не існує. Також невідомо чи згадають його майбутні автори про дану норму, яка фактично забезпечує на найвищому рівні основні принципи проведення демократичних виборів. 
Пропрезидентський законопроект за своїм призначенням покликаний прокласти Україні дорогу у “світле європейське майбутнє”. Проте, факт прокладання дороги в Європу “азіатським” способом викликає сумніви і тривогу. Ще більше засмучуєшся, коли усвідомлюєш, що рупором такого “прокладання” є всенародно обраний Президент України. Тому, залишається сподіватись лише на мудрість українського народу та його представників (народних депутатів).